Стивен Кинг - Інститут

Люк тримав цей значок у своєму кубку Малої ліги. Тепер він спробував його намацати, але нічого не знайшов.

Тоді він перейшов до постера з Тоні Гоуком, який стрибав на своїй дошці «Бьордгауз». На перший погляд плакат був той самий, але ж ні. Бракувало маленького розриву з лівого боку.

Не його кросівки, не його постер, немає значка Віллкі.

Не його кімната.

У грудях щось затріпотіло, і Люк кілька разів глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися. Підійшов до дверей і схопився за ручку з упевненістю, що в цій кімнаті його замкнули.

Двері прочинились, але коридор за ними виявився геть не схожим на галерейку на другому поверсі будинку, в якому він прожив дванадцять із гаком років. Замість обшитих деревом стін Люк побачив шлакобетон, блоки пофарбовані в блідо-зелений промисловий колір. Нав­проти дверей висів плакат із трьома дітьми. Вони були приблизно одного віку з Люком і бігли крізь високу траву якоюсь лукою. Один застиг у напівстрибку. Діти були або подурілі, або щасливі до безтями. Унизу стояла фраза, яка натякала на другий варіант. «ЩЕ ОДИН ДЕНЬ У РАЮ» — ось що там було написано.

Люк вийшов із кімнати. Праворуч у кінці коридору стояли двійчасті двері з великими металевими ручками — такі бувають у різних офіційних установах. У лівому кінці були такі самі двері, а футів за десять до них на підлозі сиділа дівчина. Чорношкіра, одягнена в кльоші й сорочку з рукавами-ліхтариками. І хоч, на перший погляд, вона була приблизно одного з Люком віку, але в зубах тримала дещо схоже на сигарету.

Місіс Сіґсбі сиділа в себе за робочим столом і вдивлялася в екран комп’ютера. На ній був пошитий на замовлення діловий костюм від DVF , що жодним чином не приховував її, м’яко кажучи, худорляву статуру. Сиве волосся було ідеально зачесане. Під боком у неї стояв лікар Гендрікс. «Доброго ранку, Чуперадло», — подумав він те, що нізащо б не вимовив уголос.

— Ну, — сказала місіс Сіґсбі, — ось він. Наш новоприбулий. Лукас Елліс. Навіть не підозрює про те, що вперше і востаннє покатався на «ґольфстрімі». Судячи з усього, винятково обдарована дитина.

— І недовго таким пробуде, — відповів лікар Гендрікс і пирснув своїм фірмовим реготом: спершу видихнув, потім вдихнув, від чого сміх скидався на віслючий крик. До того ж передні зуби сторчаком і надзвичайно високий зріст (шість футів сім дюймів) — усе це відобразилось у його прізвиську «Данкі Конг» [40] «Donkey Kong» — персонаж однойменної відеогри; від англ. donkey — віслюк і kong — частина імені величезної мавпи Кінг-Конга. .

Місіс Сіґсбі обернулася до лікаря й окинула його суворим поглядом.

— Ідеться про наших підопічних. Тож низькопробні жарти тут недоречні, Дене.

— Перепрошую.

«Та кого ти дуриш, Сіґґерс?» — хотілося додати лікарю. Сказати таке вголос було б нерозважливо, та й питання було в кращому випадку риторичним. Гендрікс розумів, що нікого вона не дурить, тим паче себе. А Сіґґерс — це такий собі вигаданий персонаж, невідомий нацистський штукар із тих, кому на думку спадають чудові ідеї на кшталт повісити гасло «Arbeit macht frei» — «Праця звільняє» — над входом в Освенцим.

Місіс Сіґсбі підняла вгору вступну анкету новачка. Гендрікс приліпив у верхній правий куток круглу рожеву наліпку.

— То ви щось дізнаєтéся від своїх рожевих, Дене? Хоч щось?

— Ви ж у курсі, що дізнаємóся. Ви ж бачили результати.

— Так, але чи мають вони якусь практичну цінність?

Перш ніж лікар устиг відповісти, у дверях вигулькнула голова Розалінд.

— Маю для вас документи на опрацювання, місіс Сіґс­бі. У нас іще п’ятеро на підході. Вони внесені в планову відомість, але прибудуть раніше, ніж очікувалось.

Вигляд у місіс Сіґсбі був задоволений.

— Усі п’ятеро сьогодні? Певно, я таки відповідаю цій роботі.

Гендрікс, також відомий як Данкі Конг, подумав: «У тебе язик не повернувся б сказати “підходжу для роботи”, еге ж? Ти б по шитому розпоролася».

— Сьогодні — лише двоє , — відповіла Розалінд. — Увечері. Від Смарагдових. Ще троє — завтра, від Опалових. Четверо ТК. Один ТП, справжня знахідка. Дев’яносто три нанограми МНФ.

— Ейвері Діксон, правильно? — спитала місіс Сіґсбі. — Із Солт-Лейк-Сіті.

— З Орема, — виправила Розалінд.

— Мормон із Орема, — сказав лікар Гендрікс і видав віслючий смішок.

«Справжня знахідка, ще б пак», — подумала місіс Сіґс­бі. На анкеті Діксона не буде жодних рожевих наліпок. Він для них надто цінний. Мінімальна кількість уколів, ніяких судом, ніяких ризикованих занурень. Бо ж показник МНФ за дев’яносто.