Стивен Кинг - Інститут

— Ні, ми летимо, щоб розібрати залишки.

Каліша Бенсон, Ейвері Діксон, Джордж Айлс, Ніколас Вілгольм, Гелен Сіммз.

П’ятеро дітей сиділи в кінці тунелю, біля замкнутих дверей, що ведуть (хоча не пропускають) на поверх «F» Передньої половини. Кеті Ґівенс і Гал Леонард трохи побули з ними, але тепер приєдналися до інших дітей з палати «А», ходили з ними й ставали в коло, коли тим цього забагалося. Як і Лен. Надія Каліші на Айріс блякла, хоча поки що Айріс лише дивилася, як діти з палати «А» кружляють, розбігаються, знову кружляють. Гелен повернулася, була цілком з ними й при тямі. Айріс, можливо, вже не повернути. Те саме стосується Джиммі Каллема й Донни Ґібсон, яких Каліша знала ще з Передньої половини, — зав­дяки вітрянці Каліша пробула там набагато довше, ніж більшість пожильців. Дивлячись на дітей з палати «А», вона сумнішала, але від погляду на Айріс у неї просто серце краялося. Те, що вона, напевно, довбанулася надто сильно для відновлення… це просто…

— Жахливо, — закінчив Нікі.

Каліша з докором глянула на нього:

— Ти в мене в голові копирсаєшся?

— Так, але не заглядаю у твою розумову шухляду з білизною, — уточнив він, і Каліша пирснула.

— Ми всі зараз одне в одного в голові, — сказав Джордж. Він вказав великим пальцем на Гелен. — Реально думаєш, ніби я хотів знати, що вона так сильно сміялася на якійсь піжамній вечірці у своїх подруг, що обпісялася? Оце реально перебір інформації.

— Це хоч краще, ніж дізнатися, що ти боїшся, ніби в тебе псоріаз… — почала Гелен, але Каліша зацитькала її.

— Як думаєте, котра година? — запитав Джордж.

Каліша глипнула на свій голий зап’ясток.

— Шкірна година.

— Десь одинадцята, як на мене, — сказав Нікі.

— Знаєте, що смішно? — озвалася Гелен. — Я завжди ненавиділа те гудіння. Знала, що воно мені мозок виносить.

— Та ми всі знали, — додав Джордж.

— А тепер воно мені ніби й подобається.

— Тому що це сила, — сказав Нікі. — Їхня сила, яку ми забрали собі.

— Опорний сигнал, — додав Джордж. — І тепер він постійний. Тільки й очікує передачі.

«Алло, мене чути?» — подумала Каліша, і раптовий дрож, що пробіг тілом, був не такий уже й неприємний.

Кілька дітей з палати «А» взялися за руки. До них приєдналися Айріс і Лен. Тоді гудіння зациклилося. Як і пульс флуоресцентних ламп на стелі. Діти відпустили руки, і гудіння затихло до попереднього низького рівня.

— Воно в повітрі, — сказала Каліша. Ніхто не запитав, про що вона.

— Хотілось би мені ще політати, — тужливо озвучила Гелен. — Як же хотілося б.

— Вони його почекають, Ша? — запитав Нікі. — Чи просто пустять газ? Як думаєш?

— А я що, професор Ксав’є [127] Professor Xavier — персонаж усесвіту «Marvel Comics», відомий як лідер і засновник «Людей Ікс». Екстрасенсорика — одне з його вмінь. ? — Вона стукнула ліктем Ейвері в бік… але ніжно. — Ейвестере, прокидайся. Прокинься і співай.

— Я не сплю, — відповів Ейвері. Не зовсім правда; він був дрімав, насолоджуючись гудінням. Думав про телефони, які росли, мов капелюхи Бартолом’ю Куббінза, що ставали дедалі більшими й гарнішими. — Вони чекатимуть. Мусять, бо якщо з нами щось станеться, Люк знатиме. І ми почекаємо, доки він сюди прибуде.

— А тоді що? — запитала Каліша.

— Скористаємося телефоном, — відповів Ейвері. — Великим телефоном. Усі разом.

— Наскільки великим? — знервовано запитав Джордж. — Бо останній, який я бачив, був просто капець який здоровенний. Майже як я сам.

Ейвері похитав головою. У нього злипалися повіки. Усередині він досі залишався малою дитиною, якій уже давно пора в ліжко.

Діти з палати «А» — було важко подумки не називати їх овочами, навіть Каліші — досі трималися за руки. Лампи пояскравішали; одна трубка навіть перегоріла. Гудіння поглибшало і посильнішало. У Передній половині це відчули, Каліша не сумнівалася — Джо й Хадад, Чед і Дейв, Присцилла і той мудакуватий Зік. І решта теж. Чи налякало це їх? Може, трохи, але…

Але вони впевнені, що ми в пастці, подумала вона. Впевнені, що самі в безпеці. Що повстання придушено. Нехай і далі вірять у це.

Десь там є великий телефон — найбільший телефон, з розгалуженнями в багатьох кімнатах. Якщо вони подзвонять у той телефон ( коли вони в нього подзвонять, іншого вибору нема), сила в цьому тунелі, де вони загнані, сягне потужності, більшої за будь-яку бомбу, що коли-небудь вибухала на землі чи під нею. Гудіння, яке зараз — лише опорний сигнал, може зрости до вібрації, здатної зносити будівлі чи знищувати цілі міста. Точно вона не знала, але думала, що, можливо, так. Скільки дітей, у чиїх головах не залишилося нічого, окрім сил, за які їх сюди взяли, очікують дзвінка з того великого телефона? Сотня? П’ять сотень? Може, й більше, якщо Інститути є по всьому світі.