Стивен Кинг - Інститут

— Я поясню стільки, скільки зможу, коли повернетесь; але якщо коротко, то ви — наша страховка.

Місіс Сіґсбі вперше звернулася до Тіма після закинутого салону краси.

— Те, що цей хлопець пережив, зробило його божевільним, і варто бути не менш навіженим, щоб слухати його. Найкраще, що ви можете зробити, — це залишити мене з лікарем Евансом тут і втекти.

— Тобто залишити моїх друзів на певну смерть, — сказав Люк.

Місіс Сіґсбі посміхнулася:

— Ну справді, Люку, подумай. Що вони для тебе взагалі зробили?

— Ви не зрозумієте, — зітхнув Люк. — Навіть якщо мільйон разів пояснювати.

— Іди, Венді, — наполіг Тім. Він узяв її за руку, стиснув. — Візьми кімнату, тоді повернися.

Вона зміряла його невпевненим поглядом, але віддала «ґлок», вийшла з фургона й рушила в бік адміністрації.

— Я б хотів наголосити, що я тут з… — завів лікар Еванс.

— Примусу, так, — перебив Тім. — Ми це вже чули. Тепер замовкни.

— Ми можемо вийти? — запитав Люк. — Я хочу поговорити з вами без… — Кивнув на місіс Сіґсбі.

— Звісно, можемо.

Тім відчинив і пасажирські, і ковзні двері, тоді став перед огорожею, що відділяла мотель від зачиненого салону продажу автомобілів по сусідству. Люк вийшов теж. Із цього місця Тім бачив обох їхніх вимушених пасажирів і міг зупинити їх, якщо хтось вирішить утекти. Він не вважав, що це дуже вірогідно, адже обох підстрелили в ногу.

— Що таке? — запитав Тім.

— Ви граєте в шахи?

— Правила знаю, але ніколи особливо не грав.

— Я граю, — сказав Люк тихо. — І тепер я граю в шахи з ним. Стекгаусом. Розумієте?

— Думаю, так.

— Намагаюся думати на три ходи вперед, плюс продумую контрудари на його майбутні ходи.

Тім кивнув.

— У шахах час не грає проти тебе, хіба що у швидкісних, а в цій грі — ще й як. Ми маємо дістатися звідси на льотне поле, де чекає літак. Тоді кудись біля Преск-Айла, де літак сяде. Звідти — в Інститут. Думаю, ми будемо там не скоріше, ніж о другій ночі. Погоджуєтесь?

Тім подумки прикинув, тоді кивнув. Може, й пізніше, але скажімо, що о другій.

— Таким чином, у моїх друзів п’ять годин, щоб зробити щось самим, але також п’ять годин має і Стекгаус, щоб іще раз обдумати свою позицію і змінити думку. Пустити газ тим дітям і просто втекти. Я сказав йому, що його фото буде в кожному аеропорту, і він на це купився, думаю, тому що його фото мають бути десь в інтернеті. Багато працівників Інституту — колишні військові. Мабуть, він також.

— Його фото може бути навіть у телефоні тієї стерви, — зауважив Тім.

Люк кивнув, хоча сумнівався в тому, що місіс Сіґсбі належить до тих людей, які багато фотографують.

— Але він може вирішити пішки перетнути канадський кордон. Упевнений, у нього повністю готовий альтернативний спосіб утечі — покинута лісова стежка чи потічок. Це один з тих майбутніх ходів, про які не можна забувати. Тільки…

— Тільки що?

Люк потер долонею щоку — дорослий жест утоми й нерішучості.

— Мені потрібна ваша думка. Мої ідеї для мене виглядають добре, але я лише дитина. Не можу бути впевненим. Ви дорослий, і ви з них, з хороших хлопців.

Тіма це приємно вразило. Він глянув на будівлю, але Венді поки не було видно.

— Кажи, що думаєш.

— Що я його роз’їбав. Що я все йому похерив. Думаю, він може залишитися, щоб убити мене. Скористатися моїми друзями як приманкою, щоб я точно прибув. Як гадаєте, розумно? Але кажіть правду.

— Розумно, — сказав Тім. — Точно сказати важко, але помста — сильний мотиватор, а цей Стекгаус — далеко не перший, хто проігнорує власні інтереси, щоби вчинити її. І ще, думаю, є як мінімум одна причина, чому він може лишитися чекати.

— Яка?

Люк нетерпляче дивився на нього. Венді Ґалліксон з’явилася з-за будівлі з ключем-карткою в руці. Тім кивнув головою в бік прочинених дверцят фургона, тоді схилився ближче до Люка.

— Сіґсбі ж начальниця, так? Стекгаус — просто її солдафон?

— Так.

— Ну, — з ледь помітним усміхом сказав Тім, — а хто її шеф? Думав про це?

Очі Люка загорілись, а рот розкрився. Він зрозумів. І всміхнувся.

Дев’ята п’ятнадцять.

В Інституті було тихо. Діти в Передній половині спали після седативів, які роздали Джо і Хадад. У тунелі доступу п’ятеро, які почали заколот, спали також, проте, мабуть, не надто міцно; Стекгаус сподівався, що головний біль їх добряче довбе. Єдині з дітей, які не спали, були овочі. Вони безцільно блукали, від чого складалося враження, ніби їм навіть є куди йти. Іноді вони ходили колами, наче бавилися в «коло навкруг Розі» [125] «Ring a Ring o’ Rosie» — дитяча наспівка, а також однойменна дитяча гра, під час якої учасники ходять колом, тримаючись за руки. .