Стивен Кинг - Інститут

— Можливо, і є, — припустив Люк. — Було б непогано.

— Чудово! Тоді передай телефон місіс Сіґсбі на хвилину-дві. Просто щоб я знав, що з нею все добре…

— Може, краще поговорите з моїм другом? Його звати Тім.

Стекгаус чекав, піт стікав йому по щоках. Він дивився на монітор комп’ютера. У тунелі діти, що почали бунт — Діксон із друзяками, — мали вигляд, наче сплять. Але не овочі. Ті безцільно бродили туди-сюди, мекали щось, іноді зіштовхуючись одне з одним, як машинки в парку розваг. Одне тримало кольорову крейду чи щось схоже й малювало по стіні. Стекгаус здивувався. Він і не подумав би, що хтось із них ще здатний на письмо. Може, то просто каракулі якісь. Срана камера показує нечітко. Довбане низькоякісне обладнання.

— Містере Стекгаус?

— Так. З ким я говорю?

— Тім. Це поки що все, що вам треба знати.

— Я хочу поговорити з місіс Сіґсбі.

— Скажіть щось, але швидко, — мовив чоловік, що назвався Тімом.

— Я тут, Треворе, — озвалася Джулія. — І вибач. Просто не спрацювало.

— Як…

— Не має значення як, містере Стекгаус, — знову заговорив чоловік на ім’я Тім, — і не зважайте на цю стерву тут. Нам треба домовитись, і то швидко. Заткнутись і слухати можете?

— Так. — Стекгаус підсунув до себе блокнот. На сторінку капнув піт. Він протер лоб рукавом, перегорнув на нову сторінку й узяв ручку. — Кажіть.

— Люк із того місця, де ви його тримали, Інституту, приніс флешку. Там відео, яке зняла жінка на ім’я Морін Альворсон. Вона розповідає фантастичну історію, в яку досить важко повірити, якби не додаткове відео з місця, яке у вас називається палата «А» чи «Овочебаза». Встигаєте за мною?

— Так.

— Люк каже, що ви його друзів тримаєте в заручниках, разом із дітьми з палати «А».

До цього моменту Стекгаус і не подумав би про них як про заручників, але, мабуть, з точки зору Елліса…

— Скажімо, так і є, Тіме.

— Так, скажімо. А тепер найважливіша частина. Наразі лише двоє людей знають про історію Люка і про те, що на тій флешці. Я один із них. Моя подруга Венді — друга, і вона зі мною і Люком. Були й інші, які все це бачили, поліцейські, проте через цю стерву і людей, яких вона з собою привела, вони всі мертві. Більшість її людей також мертві.

— Це неможливо! — вигукнув Стекгаус. Сама думка про те, що якась купка копів з маленького міста змогла знищити загони Опалових і Рубінових, була сміховинною.

— Ваша шефиня була надто заповзятою, друже, і, на додачу до всього, їх чекав неприємний сюрприз. Але не відволікаймось, окей? Флешка в мене. Також у мене місіс Сіґсбі і лікар Джеймс Еванс. Вони обоє поранені, проте якщо виберуться звідси, все буде добре. У вас — діти. Як щодо обміну?

Стекгаус був ошелешений.

— Стекгаусе? Мені потрібна відповідь.

— Вона залежатиме від того, чи зможемо ми втримати цей об’єкт у таємниці, — відповів Стекгаус. — Без якихось гарантій цей договір не має сенсу.

Пауза, після чого Тім заговорив знову:

— Люк каже, що, можливо, це вдасться. Але поки що, куди мені їхати, Стекгаусе? Як ваша команда піратів так швидко дісталася сюди з Мейну?

Стекгаус розповів йому, де біля Алколу чекає «челенджер», — іншого вибору він не мав.

— Місіс Сіґсбі може дати вам точні вказівки, коли доїдете до Бофорта. Тепер мені знову треба поговорити з Еллісом.

— Це дійсно необхідно?

— Дуже необхідно.

Коротка пауза, після якої хлопець знову з’явився на захищеній лінії.

— Чого вам треба?

— Я так підозрюю, ти мав контакт зі своїми друзями, — сказав Стекгаус. — Мабуть, із одним конкретним другом, містером Діксоном. Можеш не підтверджувати й не заперечувати, я розумію, що часу небагато. Якщо ти не знаєш точно, де вони…

— Вони в тунелі між Задньою і Передньою половинами.

Це бентежило. Та Стекгаус продовжив:

— Правильно. Якщо ми домовимося, вони зможуть вийти і знову побачити сонце. Якщо ні, я пущу в той тунель хлор, і вони помруть повільною й болісною смертю. Я цього не побачу, бо через дві хвилини після того, як дам наказ, мене тут уже не буде. Я це тобі кажу тому, що впевнений: твій новий друг Тім захоче вивести тебе з будь-якої домовленості, якої ми дійдемо. Цього допустити не можна. Розумієш?

Пауза, після чого Люк сказав:

— Так. Я розумію. Я прибуду з ним.

— Добре. Принаймні поки що. Закінчили?

— Не зовсім. Телефон місіс Сіґсбі працюватиме на літаку?

Стекгаус здалеку почув, як місіс Сіґсбі сказала, що працюватиме.

— Не відходьте від телефона, містере Стекгаус, — сказав Люк. — Нам треба буде ще поговорити. І краще припиніть думати про втечу. Якщо втечете, я знатиму. З нами поліцейська, і якщо я попрошу її зв’язатися з Міністерством національної безпеки, вона це зробить. Ваша фотографія буде в кожному аеропорту країни, і жоден фальшивий паспорт вам не допоможе. Ви будете як кролик у відкритому полі. Зрозуміло вам?