Стивен Кинг - Інститут

«Та дозволиш, — подумав Тім. — Бо ти нас не зупиниш».

Роупер став на коліно, розкрив сумку і дістав пару хірургічних ножиць.

— Ні, — сказала місіс Сіґсбі, задкуючи від Барабанщика. Він одразу вхопив її й притягнув до себе, проте Тім із цікавістю відзначив, що перш ніж Барабанщик це зробив, жінка спокійно стала на поранену ногу. Роупер це також побачив. Він саме підводився, але все одно небагато пропустив. — Ви не проводитимете ніяку польову операцію на мені тут, на вулиці!

— Єдине, на чому я робитиму операцію, це на вашій штанині, — сказав Роупер. — Звісно, якщо не пручатиметесь. Якщо будете, то я вам нічого не гарантую.

— Ні! Забороняю вам…

Енні вхопила її за шию.

— Жінко, я не хочу більше чути, що ти там кому забороняєш. Стій на місці, або нога — то буде останнє, що тебе хвилюватиме.

— Заберіть від мене руки!

— Лише якщо сидітимеш тихо. Інакше я тобі твою шию кістляву прикручу.

— Краще зробіть, як вона каже, — порадила Адді Ґулс­бі. — Енні скаженіє, коли на неї находить.

Місіс Сіґсбі припинила пручатися, мабуть, не лише від страху удушення, а й від утоми. Роупер охайно розрізав її слакси за два дюйми над раною. Штанина обвисла нав­коло кісточки, відкриваючи білу шкіру, сплетіння варикозних вен і щось схоже радше на ножовий поріз, ніж на діру від кулі.

— Ну, дорогенька, — промовив Роупер значно полегшеним тоном. — Біди нема. Гірше, ніж подряпина, але не набагато. Вам, мем, пощастило. Кров уже зсілась.

— Я серйозно поранена! — заверещала місіс Сіґсбі.

— Якщо не заткнешся — точно будеш, — пригрозив Барабанщик.

Лікар протер рану антисептиком, наклав пов’язку й закріпив її застібками-метеликами. Доки він закінчив, здавалося, що все населення Дюпрея, принаймні з околиць, зібралося подивитись. Тім тим часом роздивлявся телефон. Від натиску бічної кнопки загорівся екран, на якому світилося повідомлення «РІВЕНЬ ЗАРЯДУ 75%».

Він знову вимкнув його й подав Люкові.

— Поки що тримай у себе.

Коли Люк поклав телефон у кишеню з флешкою, якась рука смикнула його штани. То був Еванс.

— Тобі варто бути обережним, юний Люку. Це якщо ти не хочеш нести відповідальність.

— Відповідальність за що? — запитала Венді.

— За кінець світу, міс. За кінець світу.

— Заткнись, ідіоте, — гаркнула місіс Сіґсбі.

Тім над цим замислився. Тоді обернувся до лікаря.

— Я не до кінця розумію, з чим ми тут маємо справу, але знаю, що це щось надприродне. Нам потрібно на якийсь час забрати цих двох. Коли з’являться штатські копи, скажіть їм, що ми повернемося за годину. Максимум дві. Уже тоді спробуємо почати хоч щось схоже на нормальну поліцейську процедуру.

Сам він сумнівався, що дотримається цієї обіцянки. Тім подумав, що його час у Дюпреї, Південна Кароліна, майже точно збіг, і йому було шкода цього.

Він був думав, що зможе тут жити. Можливо, з Венді.

Ґледіс Гіксон стояла перед Стекгаусом у стійці «вільно», з руками за спиною. Фальшивої посмішки, про яку знала (і яку ненавиділа) кожна дитина Інституту, і близько не було.

— Ви усвідомлюєте поточну ситуацію, Ґледіс?

— Так, сер. Мешканці Задньої половини перебувають у тунелі доступу.

— Правильно. Вибратися вони наразі не можуть, а ми не можемо проникнути до них. Наскільки я розумію, вони вже спробували… скажімо так, ошукати декого з персоналу за допомогою своїх здібностей?

— Так, сер. Це не діє.

— Але спричиняє незручності.

— Так, сер, незначні. Звучить якесь… гудіння . Це відволікає. Воно не звідси, не в адміністративній частині, але всі в Передній половині його відчувають.

«Логічно», — подумав Стекгаус. Передня половина ближче до тунелю. Можна сказати, прямісінько над ним.

— І воно ніби сильнішає, сер.

Може, це лише її уява. Стекгаус міг на це сподіватися, як і на те, що Данкі Конг не помилився, коли наполягав, що Діксон з друзями не зможуть вплинути на підготованих людей, навіть якщо до цього рівняння додати незаперечну силу овочів; але, говорив його дідо, сподіваннями в кінних перегонах не виграєш.

Мабуть, через незручну тишу Ґледіс продовжила:

— Але ми знаємо, що вони надумали, сер, і в цьому проблеми немає. Ми їх тримаємо за петельки.

— Дуже добре, Ґледіс. Тепер про те, чому я вас сюди покликав. Я так розумію, ви в молодості вчилися в Массачусетському університеті.

— Правильно, сер, але тільки три семестри. Навчання виявилося не для мене, тож я покинула це й пішла в морпіхи.