Стивен Кинг - Інститут

Він зітхнув.

— Не ускладнюйте, мем. Люк каже, що є можливість домовитися, а він розумний.

— Надто розумний, собі на лихо, — сказала вона, тоді стиснула губи. Не відриваючи очей від вітрового скла, схрестивши руки на дрібних грудях.

— Зважаючи на ситуацію, в якій ви опинилися, я б сказав, що й вам на лихо теж. Коли я прошу не ускладнювати, я маю на увазі, не змушуйте мене робити вам боляче. Як на людину, яка кривдить дітей…

— Кривдить і вбиває, — втрутився Люк. — І не лише дітей, а й інших людей.

— Як на людину, яка таке робить, ви сама здаєтеся дивовижно несхильною терпіти біль. Тож досить бавитися в мовчанку й поясніть мені, як це працює.

— Активується голосом, — сказав Люк. — Правда?

Вона здивовано глянула на нього.

— Ти ж ТК, а не ТП. І не настільки сильний ТК, як уже на те.

— Дещо змінилося, — відказав Люк. — Завдяки вогникам Штазі. Активуйте телефон, місіс Сіґсбі.

— Щоб домовитися? — запитала вона й гавкнула сміхом. — Яка домовленість може принести мені хоч якусь користь? Мені кінець, хай там що. Я провалила роботу.

Тім сперся на ковзкі двері.

— Венді, подай мені пістолет.

Та без зайвих запитань підкорилася.

Тім націлив ствол табельної зброї Фарадея на штанину, яка ще лишалася, нижче коліна.

— Це «ґлок», мем. Якщо я натисну, ви більше ніколи не зможете ходити.

— Вона ж помре від шоку і втрати крові! — пискнув лікар Еванс.

— У місті п’ятеро трупів, і вони на її відповідальності, — сказав Тім. — Думаєте, мені не наплювати? Місіс Сіґсбі, з мене вже досить. Це ваш останній шанс. Ви, може, і знепритомнієте одразу, але зуб даю, світло у вас у голові ще трохи світитиметься. Перш ніж ви відключитесь, біль буде такий, що та подряпина на іншій нозі вам здаватиметься поцілунком на добраніч.

Вона не відповіла.

— Не роби цього, Тіме, — озвалася Венді. — Ти ж не зможеш так холоднокровно.

— Зможу. — Тім не був упевнений, чи це правда. Напевне він знав одне: він хоче це перевірити. — Допоможіть мені, місіс Сіґсбі. Допоможіть собі.

Нічого. Час збігав. Енні не скаже поліції штату, куди вони поїхали; так само Барабанщик і Адді Ґулсбі. Лікар Роупер — можливо. Норберт Голлістер, який передбачливо не з’являвся на людях під час стрілянини на Мейн-стріт, — і поготів.

— Усе. Безжалісна ти сука, але мені все одно не хочеться цього робити. До трьох не рахуватиму.

Люк прикрив долонями вуха, щоб приглушити звук пострілу, і це її переконало.

— Не треба. — Вона простягла руку. — Дай телефон.

— Ні, так не піде.

— Тоді піднеси його мені до рота.

Тім так і зробив. Місіс Сіґсбі щось пробурмотіла, і телефон озвався. «Активацію відхилено. У вас дві спроби».

— Можете ж краще, — відзначив Тім.

Місіс Сіґсбі прокашлялась і цього разу заговорила майже нормальним тоном.

— Сіґсбі один. Начальство Канзас-Сіті.

Екран, що загорівся кольорами, виглядав точнісінько як у Тімового айфона. Чоловік натиснув значок телефона, тоді «НЕЩОДАВНІ». Тоді, на вершині списку, «СТЕКГАУС».

Передав телефон Люкові.

— Твоя черга. Я хочу, щоб він почув твій голос. Після цього віддаси мені.

— Тому що ви дорослий і вас він слухатиме.

— Сподіваюся, ти не помиляєшся. 41

Майже через годину після останнього контакту з Джу­лією — надто довго — Стекгаусів супутниковий телефон ожив і задеренчав. Він схопив його.

— Узяли його, Джуліє?

Голос, який пролунав у відповідь, приголомшив його настільки, що Стекгаус ледь не впустив телефон.

— Ні, — заговорив Люк Елліс, — вийшло навпаки. — Стекгаус чув незаперечне задоволення в голосі малого гівнюка. — Це ми її взяли.

— Що… що…

Йому на думку не спадала жодна відповідь. І не подобалося оте «ми». Заспокоїла лише думка про три паспорти, замкнуті в сейфі в кабінеті, й чітко продуману стратегію втечі.

— Не розумієте? — запитав Люк. — Може, вас трохи в резервуарі потопити треба. Це позитивно впливає на розумові здібності. Ось я — живий приклад. Ейвері, мабуть, також.

Стекгаус відчував сильне бажання зараз же завершити дзвінок, просто зібрати паспорти й забратися звідти, швидко й по-тихому. Його зупинив сам факт, що малий подзвонив. Це означає: йому є що сказати. Може, має якусь пропозицію.

— Люку, де місіс Сіґсбі?

— Отут, — сказав Люк. — Вона нам розблокувала телефон. Як гарно з її боку, правда?

«Нам». Ще один поганий займенник. Небезпечний займенник.

— Сталося непорозуміння, — сказав Стекгаус. — Якщо є можливість якось це залагодити, нам варто нею скористатися. Ставки вищі, ніж ти думаєш.