Стивен Кинг - Інститут

Вони спостерігали, як він з’їв дві курячі ніжки, потім гамбургер і більшу частину картоплі, а закінчив чималим рисовим пудингом з одноразової баночки. Тім, який ланч пропустив, доїв решту курки й випив колу.

— Тепер ти в нормі? — запитав Тім, коли їжі не залишилося.

Замість відповіді Люк розплакався.

Венді обійняла його й погладила волосся, пальцями розплутуючи кілька ковтунців. Коли Люк нарешті перестав схлипувати, Тім сів поруч.

— Вибачте, — сказав Люк. — Вибачте-вибачте-вибачте.

— Усе нормально. Тобі можна.

— Це тому, що я знову почуваюся живим. Не знаю, чому я від цього розплакався, але так сталося.

— Здається, це називається полегшення, — сказала Венді.

— Люк заявляє, що його батьків убили, а його самого викрали, — сказав Тім.

Венді округлила очі.

— Не заявляю! — вигукнув Люк, випнувшись уперед у кріслі Джексона. — Кажу правду!

— Може, я погано дібрав слова. Послухаймо твою історію, Люку.

Хлопець подумав, тоді сказав:

— Спершу зробите дещо для мене?

— Якщо зможу, — сказав Тім.

— Визирніть на вулицю. Чи той інший чоловік досі там.

— Норберт Голлістер? — Тім усміхнувся. — Я сказав йому, щоб злиняв. Зараз він уже, напевно, в «Ґо-Марті», купує лотерейні квитки. Сподівається, що стане наступним мільйонером Південної Кароліни.

— Просто перевірте.

Тім зиркнув на Венді, яка стенула плечима і сказала:

— Я сходжу.

Вона повернулася за хвилину, спохмурніла.

— Між іншим, він сидить у кріслі-гойдалці в депо. Читає журнал.

— Думаю, він — дядько, — тихим голосом озвався Люк. — У мене були дядьки в Річмонді й Вілмінгтоні. Можливо, у Стербриджі теж. Ніколи не думав, що в мене так багато дядьків.

Він засміявся. Сміх більше скидався на металевий скрегіт.

Тім підвівся, підійшов до дверей і побачив, як Норберт Голлістер підводиться і крокує геть у бік свого занехаяного мотелю. Він не озирнувся. Тім повернувся до Люка з Венді.

— Він пішов, синку.

— Мабуть, щоб подзвонити їм, — сказав Люк. Він тицяв пальцем у порожню банку з-під кóли. — Я не дам їм забрати мене. Думав, що помру там.

— Де? — запитав Тім.

— В Інституті.

— Починай із самого початку й розкажи нам усе, — попросила Венді.

Люк так і зробив.

Коли він завершив (це тривало майже пів години, протягом яких Люк спожив другу колу), на якийсь час запала тиша. Тоді Тім тихо озвався:

— Це неможливо. Почнімо з того, що стільки викрадень точно викликали б тривогу.

Венді на це похитала головою.

— Ти ж був копом. Сам знаєш. Кілька років тому проводили дослідження: понад пів мільйона дітей зникають щороку в США. Приголомшлива цифра, правда?

— Я знаю, що це число велике, в окрузі Сарасота повідомили про майже п’ятсот зниклих безвісти дітей в останній рік, що я там працював, але більшість — переважна більшість — повертаються додому самі.

Тім подумав про Роберта й Роланда Білсонів, близнюків, яких він помітив під час їхньої спроби втекти на сільськогосподарський ярмарок у Даннінгу.

— І все одно тисячі залишаються, — сказала вона. — Десятки тисяч.

— Так, але скільки з них зникають і залишають після себе мертвих батьків?

— Без поняття. Сумніваюся, що це досліджували.

Вона перевела свою увагу знову на Люка, який очима спостерігав за їхньою розмовою, наче за грою в теніс. Тримаючи руку в кишені, він погладжував флешку, ніби кролячу лапку.

— Іноді, — сказав він, — вони підлаштовують це як нещасні випадки.

Тім раптом уявив собі, як цей хлопчик живе з Сиротою Енні в її наметі, обоє ночами слухають того її божевільного по радіо. Розмовляють про змову. Розмовляють про них .

— Ти кажеш, що відрізав собі мочку вуха, бо в ній був пристрій відстеження, — сказала Венді. — Це дійсно так, Люку?

— Так.

Венді наче не знала, що казати далі. Вираз, із яким вона глянула на Тіма, промовляв: «Твоя черга».

Тім узяв порожню банку з-під коли й кинув її в пакет від їжі, який тепер наповнювали тільки обгортки та курячі кістки.

— Ти розповідаєш про таємний заклад, який виконує таємну програму на державній території і який існує вже бозна-скільки років. Колись це могло бути, теоретично, але не в еру комп’ютерів. Найбільші таємниці влади зливає в інтернет та брудна група, називається…

— «Вікілікс» [106] «WikiLeaks» — організація, заснована в 2006 році Джуліаном Ассанжем, яка спеціалізується на публікації «зливів» новин і таємних матеріалів, наданих анонімними джерелами. , я знаю, — нетерпляче перервав його Люк. — Знаю, як важко втримати це в таємниці, і знаю, як це божевільно звучить. З іншого боку, німці тримали концтабори під час Другої світової, де вбили сім мільйонів євреїв. А ще циган і ґеїв.