Стивен Кинг - Інститут

Ейвері заліз їй у розум. Це було легше, ніж намагатися повернути замок у дверях кімнати, бо він перш за все сильний ТП, а ТК став для нього чимсь новим. Він був незграбним і мусив поводитись обережно. Не міг вилікувати її, але, здається, міг полегшити її стан. Трохи захистити. Їй від цього стане краще, і їм усім також… бо їм знадобиться вся допомога, на яку лише можна розраховувати.

Він знайшов болючу губку глибоко всередині голови Гелен. Наказав їй припинити розростатися. Наказав піти геть. Вона не хотіла йти. Ейвері натиснув на неї. Перед ним повільно закружляли різнокольорові вогники, ніби вершки в каві. Він натиснув сильніше. Губка піддавалась, але залишалася твердою.

«Калішо, допоможи».

«З чим? Що ти робиш?»

Він розповів. Каліша долучилася, спершу несміливо. Вони натиснули разом. Болюча губка трохи піддалася.

«Джордже, Нікі, — відправив думку Ейвері, — допоможіть».

Нікі зміг, трішки. Спочатку Джордж був розгубленим, тоді приєднався, але за мить знову здав назад.

— Не можу, — прошепотів він. — Там темно.

«Не зважай на темряву! — це Ша сказала. — Думаю, ми можемо допомогти!»

Джордж повернувся. Він вагався, не особливо допомагав, та принаймні був з ними.

«Це просто губка, — сказав їм Ейвері. Він більше не бачив свою миску з рагу. Її замінив вихор пульсації вогників Штазі. — Вона вам нічого не зробить. Тисніть! Усі разом!»

Вони спробували, і щось трапилося. Гелен відвела погляд від стелі. Натомість поглянула на Ейвері.

— Дивіться, хто прийшов, — сказала вона скрипучим голосом. — Голова болить уже менше. Дякувати Богові.

Вона взялася їсти самотужки.

— Блін, — сказав Джордж. — Це ми зробили.

Нік усміхнувся і підняв руку.

— Давай п’ять, Ейвері.

Ейвері дав йому п’ять, але всі хороші почуття зникли разом із цятками. Головний біль у Гелен повернеться і сильнішатиме щоразу після кіно. У Гелен, у Ші, у Нікі. І в нього теж. Зрештою вони всі приєднаються до гудіння з «Овочебази».

Але, можливо… якщо вони всі будуть разом у власному груповому мисленні… і якщо можна буде створити щит…

«Ша».

Вона перевела погляд на нього. Прислухалася. Нікі з Джорджем також слухали, принаймні наскільки могли. Так, наче вони частково глухі. Але Ша чула. Вона ковтнула ще трохи рагу, тоді відклала ложку й похитала головою.

«Ми не можемо втекти, Ейвері. Якщо ти про це думаєш, забудь».

«Я знаю, що не можемо. Але мусимо зробити хоча б щось . Допомогти Люкові й собі. Я бачу деталі, але не знаю, як їх скласти. Я не…»

— Ти не знаєш, як побудувати замок, — тихим замисленим голосом промовив Нікі.

Гелен знову припинила їсти й повернулася до огляду стелі. Болюча губка вже знову росла, роздимаючись і заковтуючи її розум. Нікі допоміг їй ковтнути ще ложку.

— Сигарети! — гукнув хтось із доглядачів. Він тримав перед собою коробку. Здається, тут куриво було безкоштовне. Це навіть заохочували. — Хто хоче сигаретку перед показом?

«Ми не можемо втекти, — надіслав думку Ейвері, — тому допоможіть мені збудувати замок. Стіну. Щит. Наш замок. Нашу стіну. Наш щит».

Він перевів погляд з Ші на Нікі й на Джорджа, тоді знову на Шу, благаючи, щоб його зрозуміли. Її очі проясніли.

«Каліша розуміє, — подумав Ейвері. — Слава Богу, розуміє».

Вона почала говорити, але замовкла, коли повз проходив доглядач — на ім’я Клінт — і горланив:

— Сигарети! Хто хоче покурити перед показом?

Коли він пішов, Каліша промовила:

— Якщо ми не можемо втекти, треба захопити це місце.

Початкове прохолодне ставлення помічниці шерифа Венді Ґалліксон до Тіма значно змінилося з часу їхнього першого побачення в мексиканському ресторані в Гардівіллі. Тепер вони були визнаною парою, і коли вона прибула в заднє житло містера Джексона з великим паперовим пакетом, то поцілувала його в щоку, а тоді побіжно в губи.

— Це помічниця Ґалліксон, — представив її Тім, — але можеш називати її Венді, якщо вона не проти.

— Не проти, — сказала Венді. — Як тебе звати?

Люк подивився на Тіма, який йому ледь помітно кивнув.

— Люк Елліс.

— Приємно познайомитися, Люку. Ну в тебе й синець.

— Так, мем. Сам ударився.

— «Так, Венді ». А пов’язка на вусі? Сам порізався?

Від цього він усміхнувся, бо це була абсолютна правда.

— Щось таке.

— Тім сказав, що ти зголоднів, тож я прихопила трохи їжі з ресторанчика на Мейн-стріт. Там є кола, курка, бургери і картопля фрі. Чого хочеш?

— Усього, — сказав Люк, а Венді з Тімом засміялися.