Стивен Кинг - Інститут

Дон грубо втелющив його по дупі, для прискорення.

У буфеті — похмурій кімнаті, пофарбованій тією ж брудно-зеленою фарбою, що й коридор житлової частини Передньої половини, — близько десятка дітей сиділи та їли щось, схоже за запахом на яловиче рагу «Дінті Мур». Мама вдома подавала його як мінімум двічі на тиждень, бо цю страву дуже любила його молодша сестра. Вона, мабуть, теж мертва. Більшість дітей скидалися на зомбі, у багатьох з рота текла слина. Ейвері побачив, як одна дитина, дівчинка, курила цигарку в процесі їжі. Вона струсила попіл собі в миску, порожнім поглядом роззирнулася навколо й продовжила з неї їсти.

Ейвері відчував присутність Каліші ще в тунелі, а тепер побачив її, за столом позаду. Мусив стримати потяг кинутися до неї та обійняти за шию. Це приверне увагу, а йому цього не хотілося. Навпаки. Гелен Сіммз сиділа біля Ші, а її руки ліниво лежали обабіч миски. Очі втупилися в стелю. Волосся, що строкато маяло, коли вона з’явилася в Передній половині, тепер безбарвно і волого звисало над обличчям — дуже схудлим обличчям — грубими пасмами. Каліша годувала її, принаймні намагался.

— Ну ж бо, Гел, давай, літак летить в ангар. — Ша всунула ложку рагу Гелен у рот. Коли коричнева грудка м’яса невідомого походження спробувала випасти над нижньою губою Гелен, Ша ложкою запхала її назад. Цього разу Гелен проковтнула, і Ша всміхнулася. — Отак , правильно, добре.

«Ша, — подумав Ейвері. — Агов, Калішо».

Вона роззирнулася зі здивуванням, побачила його і розпливлася в широкій усмішці.

«Ейвестер!»

Коричнева юшка стікала Гелен по щоці. Нікі, який сидів по інший бік столу, витер її паперовою серветкою. Тоді він також побачив Ейвері, усміхнувся і показав великий палець. Джордж, що сидів навпроти Нікі, теж обернувся.

— Агов, дивіться, це ж Ейвестер, — сказав він. — Ша думала, що ти скоро прийдеш. Ласкаво просимо в нашу щасливу домівку, малий герою.

— Якщо їстимеш, бери миску, — сказала сувора старша жінка. Її звуть Корінн, дізнався Ейвері, і їй подобається давати ляпаси. Від цього вона краще почувається. — Мушу закриватися раніше, бо сьогодні кіноніч.

Ейвері взяв собі миску й поклав трохи рагу. Так, це «Дінті Мур». Зверху поклав шматочок глевкого білого хліба, тоді пішов зі своєю вечерею до друзів і присів. Каліша всміхнулася йому. Голова боліла сьогодні сильно, та вона все одно усміхалася, від чого йому хотілося водночас сміятись і плакати.

— Наминай, чуваче, — сказав Нікі, хоча сам своєї поради не дотримувався; його тарілка стояла майже повна. Очі його були червоні, і він тер ліву скроню. — Виглядає як пронос, але на кіно краще не ходити з порожнім шлунком.

«Вони спіймали Люка?» — подумки запитала Ша.

«Ні. Вони всі налякані до всирачки».

«Добре. Добре!»

«Нам робитимуть болючі уколи перед фільмом?»

«Сьогодні не думаю, це новий, ми бачили його лише раз».

Джордж дивився на них мудрими очима. Він чув. Давніше, у Передній половині, Джордж Айлс був звичайним ТК, але тепер він став чимось більшим. Як і всі вони. Задня половина підсилює твої здібності, але завдяки резервуару Ейвері перевершував їх усіх. Він дещо знав. Про перевірки в Передній половині, наприклад. Багато з них були лише другорядним проєктом лікаря Гендрікса, але уколи використовували через практичність. Деякі з уколів слугували обмежувачами, а Ейвері такого не зробили. Його відправили одразу в резервуар, де підвели до дверей смерті чи навіть дали переступити поріг, в результаті чого він міг викликати вогники Штазі, коли забажає. Йому не потрібні фільми, не потрібно ставати частиною групового мислення. А створювати групове мислення — головна робота Задньої половини.

Але йому все одно лише десять. Що означає проблеми.

Узявшись за їжу, Ейвері спробував достукатися до Гелен і з радістю відзначив, що вона досі там. Йому подобалася Гелен. Вона не така, як та сука Фріда. Йому не потрібно було читати думки Фріди, щоб знати, що вона його обдурила, аби вивідати правду, а тоді настукала; звідки ж іще вони могли дізнатися?

«Гелен?»

«Ні. Не говори зі мною, Ейвері. Мені треба…»

Далі тиша, але Ейвері, здається, зрозумів. Вона мусить ховатись. У неї в голові сидить наповнена болем губка, і вона ховається від неї, наскільки це можливо. Ховатися від болю — розумна реакція, в принципі. Проблема в тому, що губка роздимається. Так і триватиме, доки не залишиться місця, де можна сховатись, а тоді вона розмаже Гелен по задній стінці її ж черепа, наче муху по стіні. Тоді дівчина припинить існувати. Принаймні як Гелен.