Стивен Кинг - Інститут

— Що ти тут досі робиш, Норберте?

Голлістер знизав плечима й усміхнувся, продемонструвавши зуби, без споглядання яких Тім міг би й обійтися перед ланчем.

— Та просто час убиваю. На старому ранчеро вдень нема особливо чим зайнятися.

Так, ніби зранку і ввечері є, подумав Тім.

— Слухай, а може, все ж візьмеш ноги в руки і чкурнеш?

Норберт дістав із задньої кишені мішечок із «Ред-меном» [104] «Red Man» — марка жувального тютюну. і поклав собі трішки в рот. Давня звичка, зрозумів Тім, згадуючи колір його зубів.

— А хто то вмер, що ти раптом Папою став?

— Здається, це звучало як прохання, — сказав Тім. — Але це не прохання. Іди.

— Та добре-добре, я зрозумів. Гарного тобі дня, містере нічний патрульний.

Норберт побрів геть. Тім дивився йому в спину, спохмурнівши. Іноді він бачив Голлістера в харчевні «Бев» чи в «Зоуніз», де той купував варений арахіс або яйця вкруту зі слоїка на касі, але він рідко виходив зі свого кабінету в мотелі, де дивився якийсь спорт чи порно на супутниковому телебаченні. Яке, на відміну від ТБ у деяких кімнатах, працювало.

Сирота Енні чекала на Тіма в зовнішньому кабінеті містера Джексона за столом і переглядала папери в його кошику «ВХІДНІ/ВИХІДНІ».

— Це тебе не стосується, Енні, — м’яко сказав Тім. — А якщо там щось наплутаєш, проблеми будуть у мене.

— Все їдно нічо цікавого, — сказала вона. — Рахунки-фактури та й таке. Хоча в нього ще є купон на їжу в тому топлес-кафе в Гардівіллі. Ще два проколи, і він отримає безкоштовний шведський стіл. Хоча їсти ланч й одночасно дивитися на цицяндри якоїсь жінки… бррр .

Тім ніколи про таке не думав, а тепер йому хотілося про це не думати.

— Лікар з малим?

— Ага. Я зупинила кровотечу, але відтепер йому доведеться носити довге волосся, бо те вухо більше ніколи не виглядатиме як раніше. А тепер послухай мене. Батьків того хлопця вбили, а його викрали.

— Частина змови?

Вони з Енні багато балакали про змову під час його обходів у ролі нічного патрульного.

— Правильно. Вони приїхали по нього на чорних машинах, точно кажу тобі, і якщо вони відстежать його, то приїдуть сюди.

— Зрозумів, — сказав він, — обов’язково обговорю це з шерифом Джоном. Дякую, що вмила його й подивилася за ним, але тепер, думаю, тобі краще піти.

Енні підвелася й струсила своє серапе.

— Правильно, розкажи шерифові Джону. Вам усім треба бути напоготові. Вони зазвичай приходять озброєними до зубів. У Мейні є місто, Джерусалемз-Лот [105] Jerusalem’s Lot — вигадане місто, де розгортаються події або яке згадується в багатьох романах і оповіданнях Стівена Кінга. , можеш їх розпитати про чоловіків у чорних машинах. Якщо знайдеш там людей, звісно. Вони всі зникли сорок чи й більше років тому. Джордж Оллмен увесь час розповідає про те місто.

— Зрозумів.

Вона рушила в бік дверей, шурхочучи серапе, тоді обернулася.

— Ти мені не віриш, не дивно. Я роками була місцевою божевільною до того, як ти прийшов, і, якщо Всевишній не забере мене, залишатимуся нею ще роками після того, як ти підеш.

— Енні, я не…

— Цить. — Вона люто блимнула на нього з-під сомбреро. — Усе добре. Але ти пильнуй. Кажу тобі… але він розповів мені . Той хлопець. Тож нас двоє, так виходить? І не забудь, що я сказала. Вони приїздять на чорних машинах.

Лікар Роупер складав інструменти для огляду назад у сумку. Хлопець досі сидів у кріслі містера Джексона. Обличчя вмите від крові, а вухо перев’язане. Добрячий синець красувався на правому боці обличчя від зустрічі з семафором, але очі були ясні й пильні. Лікар знайшов пляшку імбирного елю в маленькому холодильнику, і хлопець його швиденько лигав.

— Сиди спокійно, молодий чоловіче, — сказав Роупер. Застібнув сумку і підійшов до Тіма, який саме стояв в одвірку зовнішнього кабінету.

— Він у нормі? — запитав Тім, приглушуючи голос.

— У нього зневоднення, а ще він голодний, мало їв якийсь час, але все решта ніби гаразд. Діти його віку і гірше травмуються. Каже, що йому дванадцять, звати Нік Вілгольм і що заліз у поїзд ще там, де той рушив, аж у північному Мейні. Я запитав, що він там робив, каже, не може розповісти. Запитав адресу — каже, не пам’ятає. Можливо, сильний удар у голову може спричинити тимчасову дез­орієнтацію й порушити пам’ять, але я не вчора народився і здатен відрізнити амнезію від приховування, особливо в дитини. Він щось приховує. Може, й багато чого.

— Ясно.