Стивен Кинг - Інститут

Старий мікроавтобус «форд» заїхав на невеликий паркінг біля станції за десять перша, коли Тім завантажував останні ящики з овочами у вантажівку, яка повезе їх у бакалійну крамницю Дюпрея… якщо Філ Біман правильно довезе. Дорога була менш ніж у милю, але цього ранку Філ говорив вельми повільно, а очі його були червоні, як у тваринки, що намагається втекти від пожежі в підліску. Не потрібно бути Шерлоком Голмсом, щоб збагнути, що він ужив трішки веселої травички. На пару з братом.

З мікроавтобуса вийшов лікар Роупер. Тім помахав йому й указав на складське приміщення, де розташовувався кабінет-житло Джексона. Роупер помахав у відповідь і рушив у тому напрямку. Олдскульний, ледь не карикатурний персонаж; із тих лікарів, які досі виживають у тисячах бідних сільських місцевостей, де найближча лікарня — за сорок-п’ятдесят миль, реформу охорони здоров’я від Обами вважають богохульною ліберастією, а поїздка у «Волмарт» вбачається неаби­якою подією. Товстий, шістдесятирічний, ревний баптист, який носить Біблію разом зі стетоскопом у чорному саквояжі, що його передавали від батька до сина впродовж трьох поколінь.

— Що з тим малим? — запитав помічник машиніста, банданою протираючи лоб.

— Не знаю, — відповів Тім, — але планую дізнатися. Їдьте, хлопці, заводьте і вперед. Хіба що ти ще мені хочеш один «лексус» залишити, Гекторе. Сам його з радістю дістану, якщо так.

— Chupa mi polla [102] Відсмокчи мені ( ісп. ). , — відказав Гектор. Тоді потиснув Тімову руку і пішов до локомотива, сподіваючись надолужити час між Дюпреєм і Брунсвіком.

Стекгаус хотів вилетіти «челенджером» разом з обома загонами реквізиції, але місіс Сіґсбі взяла гору. Вона мог­ла, бо начальниця. І все одно вираз тривоги від цієї ідеї в Стекгауса межував з образою.

— Зітри цей вираз із обличчя, — сказала вона. — Кому голову відріжуть, якщо все полетить шкереберть?

— Нам обом, і цим не обмежаться.

— Так, але кому першій і чия відлетить найдалі?

— Джуліє, це просто польова операція, а ти ще ніколи в таких умовах не була.

— Зі мною будуть загони Рубінових та Опалових, четверо хороших чоловіків і три міцні жінки. Ще будуть Тоні Фіззале, колишній морпіх, лікар Еванс і Вайнона Бріґґз. Вона раніше служила і має певні навички медичного сортування. Як тільки операція почнеться, командуватиме Денні Вільямс, але я маю намір там бути і написати звіт з погляду безпосередньої участі. — Вона замовкла. — Якщо звіт взагалі доведеться писати тобто, а я починаю думати, що уникнути не вдасться. — Вона глянула на свій годинник. Дванадцята тридцять. — Усе, досить розмов. Треба рухатися. Ти лишаєшся за старшого, і якщо все мине добре, я повернуся завтра до другої ночі.

Він провів її за двері й до ґрунтівки за воротами, яка зрештою виходить до двосмугового асфальтованого шосе за три милі на схід. День був гарячий. У густому лісі, через який той малий негідник якось утік, співали цвіркуни. Фургон «форд вінстар» а-ля «футбольна матуся» [103] Soccer mom — біла жінка середнього класу, яка багато часу витрачає на те, що возить своїх дітей-школярів зі школи й дому на спортивні та інші секції. «Футбольні мами» користуються здебільшого мінівенами, універсалами, позашляховиками тощо. стояв перед воротами, а за кермом сиділа Робін Лекс. Мішель Робертсон — поруч. Обидві у джинсах і футболках.

— Звідси до Преск-Айла, — сказала місіс Сіґсбі, — півтори години. Від Преск-Айла до Ері в Пенсильванії ще година десять. Там заберемо Опалових. З Ері в Алколу в Південній Кароліні дві години плюс-мінус. Якщо все піде добре, будемо в Дюпреї о сьомій вечора.

— Тримай зв’язок і пам’ятай, що все на відповідальності Вільямса, коли до того дійде. Не на твоїй.

— Знаю.

— Джуліє, я справді вважаю, що це помилка. Маю їхати я, а не ти.

Вона вдивлялася йому в обличчя.

— Скажеш це ще раз, і я тобі вріжу.

Вона пішла до фургона. Денні Вільямс відсунув для неї бокові двері. Місіс Сіґсбі уже залазила, а тоді обернулася до Стекгауса:

— І переконайся, що Ейвері Діксона добряче потопили. І щоб він був у Задній половині, коли я повернуся.

— Данкі Конгові це не подобається.

Вона обдарувала його страхітливою посмішкою.

— Це мене хвилює?

Тім дивився, як поїзд рушає, тоді повернувся до затінку під навісом депо. Футболка просякла потом. Зі здивуванням він відзначив, що Норберт Голлістер досі стоїть там. Як завжди, в жилеті пейслі й брудних штанах хакі, сьогодні підперезаний плетеним ременем трохи нижче грудей. Тім загадався (не вперше), як він може так високо носити штани й не розтовкти собі яйця в омлет.