Стивен Кинг - Інститут

Він розіграв свої карти одну за одною, і жодної не лишилось. А ще він так утомився. Сон у поїзді був неглибокий і сповнений кошмарів. Здебільшого про резервуар.

— Ми вийдемо на хвилину, гаразд? — запитав Тім.

Не очікуючи відповіді, він повів Венді до дверей зовнішнього кабінету. Коротко щось сказав їй. Венді кивнула і вийшла, дістаючи з кишені телефон. Тім повернувся.

— Думаю, нам краще забрати тебе на станцію.

Спочатку Люк подумав, що він про залізничну станцію. Посадять на якийсь інший товарняк, щоб Тімові з його жінкою не довелося розбиратися з дитиною-втікачем і цією божевільною історією. Тоді усвідомив, яку станцію Тім мав на увазі.

«Ой, ну то й що? — подумав Люк. — Я весь час знав, що зрештою опинюся десь у поліції. І, можливо, менший відділок кращий за великий, де в них сотні різних людей — кримінальників».

Але вони думають, що в нього просто параноя через того чоловіка, Голлістера, а це недобре. Наразі він може лише сподіватися, що вони мають рацію і Голлістер — звичайний простак. Найпевніше, вони й мають рацію. Зрештою, Інститут же не може мати людей усюди, правда?

— Добре, але спочатку я хочу вам дещо сказати і показати.

— Давай, — сказав Тім.

Він нахилився вперед, пильно вдивляючись Люкові в обличчя. Може, він лише підіграє «божевільному малому», але принаймні слухає, а Люк вважав: це найкраще, на що він наразі може розраховувати.

— Якщо вони дізнаються, що я тут, то прийдуть по мене. Найпевніше, зі зброєю. Бо до смерті бояться, що хтось мені повірить.

— Матиму на увазі, — сказав Тім, — але в нас тут непоганий поліцейський загін, Люку. Думаю, ти в безпеці.

«Ви навіть не уявляєте, з чим можете зіткнутися», — подумав Люк, проте розумів, що зараз ні в чому не переконає співрозмовника. Він надто виснажений.

Повернулася Венді й кивнула Тімові. Люк не звернув на це уваги.

— Жінка, яка допомогла мені втекти з Інституту, дала мені також дві речі. Одна — це ніж, яким я собі розрізав вухо, щоб позбутися локатора. А ще оце. — Він дістав із кишені флешку. — Я не знаю, що на ній, та, думаю, вам варто глянути, перш ніж ви щось робитимете.

Він подав флешку Тімові.

Мешканці Задньої половини — передньої половини Зад­ньої половини, якщо точніше (вісімнадцятеро поточних пожильців «Овочебази» лишалися за замками й гули собі), — мали двадцять хвилин вільного часу перед початком кіно. Джиммі Каллем, наче зомбі, поніс свою болючу голову в кімнату; Гал, Донна і Лен сиділи в буфеті: хлопці дивилися на свої недоїдені десерти (сьогодні — шоколадні пудинги), а Донна розглядала жевріючу цигарку, ніби забула, як її курити.

Каліша, Нік, Джордж, Ейвері й Гелен спустилися в кімнату відпочинку, обставлену огидними вживаними меб­лями і старим телевізором, який крутив лише доісторичні ситкоми штибу «Завороженого» і «Щасливих днів». Там була Кеті Ґівенс. Вона не обернулася в їхній бік, невідривно зорячи на порожній екран. На подив Каліші, до них приєдналася Айріс, яка зараз мала кращий вигляд, ніж багато днів перед тим. Живіший.

Каліша щосили думала, і їй це вдавалося, тому що вона почувалася краще, ніж багато днів перед тим. Те, що вони зробили з головним болем Гелен — здебільшого Ейвері зробив, а вони всі долучилися, — допомогло їй самій. Те саме подіяло на Нікі й Джорджа. Вона це бачила.

«Захопити це місце».

Смілива й спокуслива ідея, але одразу виникали запитання. По-перше, як вони це зроблять, коли на зміні мінімум дванадцятеро доглядачів? А по кіновечорах їх завжди більше. По-друге, чому їм це не спало на думку раніше?

«Я про це думав», — сказав їй Нікі. І чи не звучав його ментальний голос сильніше? Вона подумала, що так, а ще ж до цього якось долучився Ейвері. Бо він зараз сильніший. «Я думав про це ще коли мене сюди вперше привели».

Більше сказати розумом Нікі не міг, тож притиснувся ротом їй до вуха і прошепотів решту:

— Це я завжди боровся, пам’ятаєш?

Це правда. Чорноокий Нікі, побитий Нікі.

— Ми недостатньо сильні, — пробурмотів він. — Навіть тут, навіть після вогників, сил у нас небагато.

Ейвері тим часом дивився на Калішу з відчайдушною надією. Він думав їй у голову, але йому й не доводилось особливо старатися. Усе було в його очах. «Ось усі детальки, Ша. Упевнений, вони всі тут. Допоможи мені зі­брати їх. Допоможи мені збудувати замок, де ми будемо в безпеці, принаймні якийсь час».

Ша згадала стару збляклу наклейку з Гілларі Клінтон на задньому бампері маминого «субару». Там був напис «СИЛЬНІШІ РАЗОМ» [107] «Stronger Together» — гасло президентської кампанії Гілларі Клінтон 2016 року, а також однойменна книжка, написана у співавторстві з кандидатом на пост віцепрезидента Тімом Кейном. , і, звісно, саме так усе це працює тут, у Задній половині. Саме тому вони дивляться фільми разом. Саме тому вони в змозі сягнути за тисячі миль, іноді за пів світу, до людей із фільмів. Якщо вони вп’ятьох (можливо, вшістьох, коли зможуть щось вдіяти з голов­ним болем Айріс, як уже попрацювали над Гелен) здужають створити об’єднану ментальну силу, таку собі розумову комбінацію «Вулкан» [108] Vulcan mind meld — поняття з усесвіту франшизи «Зоряний шлях». Означає телепатичний зв’язок між двома людьми. , хіба цього не буде достатньо, щоб влаштувати заколот і захопити Задню половину?