Стивен Кинг - Інститут

— Я не знаю, куди він пішов, правда.

— Коли люди додають «правда» в кінці, це означає, що вони брешуть. Я на цьому зуби з’їла, мене не надуриш. Тому кажи: куди він пішов і який був план?

— Не знаю!

— Тоні, підніми його футболку. Вайноно, дістань тазер. Середня потужність.

— Ні! — Ейвері кричав, намагаючись вирватися. — Тільки не шокер! Будь ласка, не шокером.

Тоні вхопив його за талію і підняв футболку. Вайнона піднесла шокер Ейвері до пупка і ввімкнула його. Ейвері запискотів. Ноги почали смикатися, на килим полилася сеча.

— Куди він пішов, містере Діксон?

Обличчя хлопця вкрилося рожевими плямами, з носа текли соплі, темні кола обрамляли очі, він обмочився, і все одно малий виродок упирався. Місіс Сіґсбі не могла в це повірити.

— Куди він пішов і який був план?

— Не знаю!

— Вайноно, ще раз. Середня потужність.

— Мем, ви впев…

— Тепер трохи вище, якщо можна. Під сонячним сплетінням.

Руки Ейвері стали липкі від поту, тож йому вдалося вирватися з хватки Тоні, від чого псяча ситуація ледь не стала ще гіршою — він би кинувся бігати по кабінету, ніби загнана в гараж пташка, перекидав би стільці й відбивався від стін — але Вайнона поставила йому підніжку і за руки підняла на ноги. Тож цього разу тазер використав Тоні. Ейвері закричав і обім’як.

— Він відключився? — запитала місіс Сіґсбі. — Якщо так, покличте лікаря Еванса, щоби вколов його. Нам потрібні відповіді якнайшвидше.

Тоні вхопив Ейвері за щоку (що була пухка, коли вони сюди зайшли, але тепер ніби сильно схудла) і викрутив. Очі Ейвері миттю розплющилися.

— Ні, не відключився.

— Містере Діксон, ці страждання дурні й непотрібні, — говорила місіс Сіґсбі. — Розкажіть те, що мені треба, і все припиниться. Куди він пішов? Який був план?

— Не знаю, — прошепотів Ейвері. — Я правда-правда-правда не…

— Вайноно, будь ласка, спусти містерові Ейвері штани і вдар його тазером по яєчках. Повна потужність.

Хоча Вайноні було так само легко бити нахабних мешканців, як і дивитися на них, ця команда її очевидно не втішила. Проте вона потяглася до паска штанів хлопця. Тоді Ейвері й зламався.

— Добре! Добре! Я скажу. Лише не бийте мене більше струмом!

— Ви полегшите справу нам усім.

— Морін наказала йому йти через ліс. Сказала, що він може натрапити на доріжку для гольф-карів, але все одно варто йти прямо, навіть якщо не знайде. Вона казала, що він побачить вогні, особливо один яскраво-жовтий. Сказала, коли він дістанеться до будинку, нехай іде вздовж огорожі, доки не побачить шарф, прив’язаний до куща чи дерева, не пам’ятаю. Там буде шлях за ним… чи дорога… Цього також не пам’ятаю. Але також сказала, що так він пройде до річки. Там мав бути човен.

Він спинився. Місіс Сіґсбі кивнула й лагідно всміхнулася йому, проте її серце билося з потрійною швидкістю. Щойно вона почула одразу і хорошу, і погану новини. Пошукова група Стекгауса може припинити плутатися в лісі, але човен? Елліс дістався до річки ? І він випередив їх не на одну годину.

— А тоді що, містере Діксон? Де вона казала йому причалити? У Бенді, так? Деннісон-Рівер-Бенді?

Ейвері похитав головою і змусив себе дивитися прямо на неї, широко розплющеними очима, сповненими переляканої чесності.

— Ні, вона сказала, що це надто близько і щоб він тримався річки аж до Преск-Айла.

— Дуже добре, містере Діксон, можете повертатись у свою кімнату. Але якщо я дізнаюся, що ви збрехали…

— У мене будуть проблеми, — договорив за неї Ейвері, тремкими руками витираючи сльози зі щік.

На це місіс Сіґсбі щиро розсміялася.

— Читаєте мої думки, — сказала вона.

П’ята дня.

Елліс утік як мінімум вісімнадцять годин тому, можливо більше. Камери на майданчику не записували, тож було неможливо сказати точно. Місіс Сіґсбі і Стекгаус сиділи в неї в кабінеті, моніторили, як розвиваються події, та прослуховували звіти від позаштатних спостерігачів. У них є такі по всій країні. Здебільшого позаштатні спостерігачі Інституту виконують лише чорнову роботу: спостерігають за дітьми з високими показниками МНФ і збирають інформацію про їхніх друзів, сім’ю, район, ситуацію в школі. І, звісно, будинки. Усе, що можна, про їхні будинки, особ­ливо системи безпеки. Ця загальна інформація корисна для загонів реквізиції, коли настає їхній час діяти. Вони також наглядають за особливими дітьми, яких поки немає в базах даних Інституту. Такі час від часу теж з’являються. Перевірка МНФ, а також п’яткова пункція на фенілкетонурію й оцінка за шкалою Апґара — звична річ для новонароджених в американських лікарнях, проте, звісно, не всі діти народжуються в лікарнях, і багато батьків, як-от дедалі активніші антивакцинатори, обходять ці перевірки.