Стивен Кинг - Інститут

Він підняв руку вище, а вона обмірковувала, залишати її там чи ні, коли обернулася й побачила дівчинку — одну з новеньких — біля дверей у кімнату відпочинку. Та тримала руки на склі й дивилася на парочку.

— Бляха-муха! — лайнулася Софі.

Вона відбила руку Еванса й розтовкла цигарку. Кинулася до дверей, відімкнула їх, смикнула на себе й ухопила за шию цю допитливу Варвару.

— Ти що тут робиш? Ніяких нічних походеньок, чи ти недочула? Вхід у кімнату відпочинку та їдальню заборонений! Тож якщо не хочеш добряче отримати по сраці, повертайся у свою…

— Я хочу поговорити з місіс Сіґсбі, — перебила її Фріда. — Негайно.

— Ти здуріла? Востаннє кажу тобі, назад у…

Лікар Еванс безцеремонно проштовхнувся повз Софі, не просячи вибачення. Жодних ніжностей він сьогодні не отримає, вирішила Софі.

— Фрідо? Ти ж Фріда, правда?

— Так.

— Ну, розкажи мені, що це ти надумала?

— Я говоритиму лише з місіс Сіґсбі. Бо вона тут начальниця.

— Правильно, і в нашої начальниці сьогодні був важкий день. Розкажи мені, а я вирішу, чи важливо це, щоб її сіпати.

— Та ну тебе, — озвалася Софі. — Ти не бачиш, що ця шмаркачка тебе намахати хоче?

— Я знаю, куди пішов Люк, — сказала Фріда. — Вам я не розповім, а їй — так.

— Бреше, — резюмувала Софі.

Фріда навіть не повернулася в її бік. Вона не відривала очей від лікаря Еванса.

— Не брешу.

Внутрішній діалог Еванса був короткий. Невдовзі з часу зникнення Люка Елліса мине повна доба, він може бути будь-де й розказувати будь-що будь-кому — копам чи, не дай Бог, журналістам. До Евансових обов’язків не належало судити про заяви дівчинки. Це робота місіс Сіґсбі. Його справа — не робити помилок, від яких він може опинитися по вуха в ставку з лайна без весла.

— Краще б тобі не брехати, Фрідо, бо болітиме так, що забудеш, як тебе звуть. Сама знаєш, правда?

Погляду вона не відвела.

Десята двадцять.

Вагон «Саутвей експрес», у якому Люк спав за газонокосарками, автозапчастинами й підвісними двигунами в коробках, виїжджав зі штату Нью-Йорк на шляху в Пенсильванію й потрапляв у розширений швидкісний коридор, уздовж якого їхатиме наступні три години. Його швидкість зросла до 79 миль на годину й несла горе будь-кому, хто вирішить затриматися на перехресті чи заснути на колії.

У кабінеті місіс Сіґсбі Фріда Браун стояла перед столом. На ній була рожева суцільна піжама, гарніша за будь-яку з тих, що вона мала вдома. Волосся заплетене в буденні косички, а руки складені за спиною.

Стекгаус перебував у невеликому приватному приміщенні, прилеглому до кабінету, де дрімав на дивані. Місіс Сіґсбі не бачила приводу будити його. Принаймні поки що. Вона зміряла очима дівчинку і не знайшла нічого неймовірного. Та була такою ж брунатною, як її прізвище: карі очі, попелясто-каштанове волосся, шкіра кольору кави з молоком. Згідно з даними про неї, рівень МНФ у неї такий же непримітний, принаймні за стандартами Інституту. Корисна, але нічого особливого. Проте щось таки було в тих карих очах, щось. Це міг бути погляд гравчині в бридж чи віст, у якої всі козирі на руках.

— Лікар Еванс каже, що ти знаєш, де загублена дитина, — почала місіс Сіґсбі. — Можливо, розповіси, звідки тобі сяйнула така ідея?

— Ейвері, — відповіла Фріда. — Він прийшов до мене в кімнату. Він там спить.

Місіс Сіґсбі всміхнулася.

— Боюся, ти прийшла запізно, дорогенька. Містер Дік­сон уже розповів нам усе, що знав.

— Він вам збрехав. — Не прибираючи рук із-за спини, з тим же показним спокоєм.

Місіс Сіґсбі працювала з багатьма, дуже багатьма діть­ми і знала, що цій дівчинці тут страшно. Вона усвідомлює ризик. Але впевненість не зникає з тих карих очей. Це зачудовувало.

У кімнату ввійшов Стекгаус, заправляючи сорочку.

— Це хто?

— Фріда Браун. Маленька дівчинка, яка вирішила трохи покаверзувати. Закладаюся, ти навіть не знаєш, що це означає, золотце.

— Знаю, — сказала Фріда. — Це означає брехати, а я не брешу.

— Ейвері Діксон також не брехав. Я вже говорила це містерові Стекгаусу, а тепер кажу тобі: я знаю, коли дитина бреше.

— О, та він, напевно, сказав вам правду, більшу частину. Тому ви йому й повірили. Але він не розповів вам правду про Прекал.

Брови насуплено вигнулися.

— Що за…

— Може, Преск-Айл? — Стекгаус підійшов до неї й ухопив за руку. — Ти про це?

— Це те, що сказав Ейвері. Але це брехня.

— Як ти… — почала місіс Сіґсбі, але Стекгаус підняв руку, щоб зупинити її.