Стивен Кинг - Інститут

У Бенді, звісно, ходять чутки. Найпоширеніша серед жителів думка, що обгороджений комплекс у лісі — це якась база з ядерними боєголовками. Або що це стосується біологічної чи хімічної зброї. Інша гіпотеза, вже ближча до правди, — що це державна станція експериментів. Чутки — це нормально. Чутки — це самостворювана дезінформація.

Усе нормально, казала вона собі. Усе так, як і має бути. Самогубство хворої покоївки — це просто ямка на дорозі, ще й невеличка. І все одно, це натякало на більші… ну, не проблеми , було б занадто по-панікерськи це так називати, але якісь негаразди, так. І деякі з цих негараздів — її провина. На початках каденції місіс Сіґсбі камери нізащо б не були брудними, і вона б ніколи не вийшла з кабінету без рації. У ті дні вона б знала набагато більше про жінку, якій платить за доноси на пожильців.

Вона подумала про ентропію. Тенденцію рухатися накатом, коли все йде добре.

Припускати.

— Місіс Сіґсбі? Джуліє? Маєш для мене якісь накази?

Вона повернулася в теперішнє.

— Так. Я хочу знати про неї все, і якщо в кімнаті спостереження нікого нема, хай там негайно хтось з’явиться. Думаю, Джеррі.

Джеррі Саймондс — один з їхніх комп’ютерників, найкращий, коли справа стосується роботи зі старим обладнанням.

— Джеррі у відпустці, — заперечив Стекгаус. — Рибалить у Нассау.

— Тоді Енді.

Стекгаус похитав головою.

— Фелловз у містечку. Я бачив, як він виходив з буфету.

— Блядство, він має бути тут. Тоді Зік. Грек. Він же раніше працював у спостереженні, так?

— Здається, — відповів Стекгаус, і от знову. Неясність. Здогад. Припущення.

Брудні камери. Брудні плінтуси. Безтурботні балачки на поверсі «В». Порожня кімната спостереження.

Без особливих роздумів місіс Сіґсбі вирішила, що багато має змінитися ще до того, як листя почне жовтіти і падати з дерев. Якщо самогубство Альворсон і дасть якусь користь, то принаймні як тривожний дзвіночок. Їй не подобалося говорити з чоловіком на іншому кінці дроту Нульового телефона, завжди відчуваючи дрижаки від слабкої шепелявості в його привітанні (завжди не «Сіґсбі», а «Фікфбі»), але це треба зробити. Письмовий звіт не підійде. У них по всій країні позаштатні спостерігачі. Приватний літак на вимогу. Персоналу добре платять, вони отримують усі можливі пільги. Проте об’єкт чимдалі більше нагадує крамницю «Все по 1 долару» в торговельному центрі, куди вже майже ніхто не ходить. Це божевілля. Ситуація мусить змінитися. Ситуація зміниться .

— Скажи Зікові, щоб перевірив локатори, — сказала вона. — Варто впевнитися, що всі наші підопічні на місці та в порядку. Особливо мене цікавлять Люк Елліс та Ейвері Діксон. Вона багато з ними розмовляла.

— Ми знаємо, про що вони говорили, і там нічого особ­ливого.

— Просто зробіть, що кажу.

— З радістю. Думаю, ти краще відпочинь тим часом. — Стекгаус указав на труп із почорнілим лицем та непоштиво випнутим язиком. — І глянь на проблему ширше. То була дуже хвора жінка, яка бачила наближення кінця й вирішила обійти його.

— Перевір пожильців, Треворе. Якщо всі на місці — не обов’язково веселі й усміхнені, — тоді я й розслаблюся.

Лишень вона так і не розслабилася. Уже й без того забагато розслаблення було.

Повернувшись до свого кабінету, вона сказала Розалінд, що не хоче, щоб її турбували, хіба Стекгаус чи Зік Йонідіс, які наразі перевіряли систему стеження на поверсі «D». Вона сиділа за столом, розглядала заставку комп’ютера. Там був зображений піщаний пляж Сієста-Кі, де, як вона розповідала людям, планує осісти на пенсії. Вона вже припинила розповідати про це самій собі. Місіс Сіґсбі цілком очікувала, що помре в лісі, ймовірно, у своєму будиночку в містечку, а найпевніше, за цим же столом. Двоє її улюблених письменників, Томас Гарді й Редьярд Кіплінг, померли за письмовими столами, а вона чим гірша? Інститут став її життям, із цим у неї проблем немає.

У більшості персоналу — та сама ситуація. Раніше вони були солдатами, чи охоронцями в поважних компаніях приватної охорони, на кшталт «Блеквотер» і «Томагок Ґлобал», чи працівниками правоохоронних органів. Денні Вільямс і Мішель Робертсон з Рубінових — колишні ФБР-івці. Якщо Інститут не був їхнім життям, то, коли їх завербували і вони вступили на службу, став їхнім життям. Річ не в оплаті. Не в пільгах і не у варіантах виходу на пенсію. Частково це через спосіб життя, настільки знайомий, аж схожий на своєрідний транс. Інститут — це наче невелика військова база; прилегле містечко навіть має свій гарнізонний магазин, де можна купити різноманітні товари за низькими цінами й заправити автомобілі всього по дев’яносто центів за звичайний бензин і долар п’ять центів за високоякісний. Місіс Сіґсбі провела якийсь час на авіабазі в Рамштайні, в Німеччині, і місто Деннісон-Рівер-Бенд нагадувало їй — у набагато меншому масштабі, звичайно — Кайзерслаутерн, куди вони з друзями ходили випускати пару. У Рамштайні було все, навіть кінотеатр-твінплекс і «Джонні Рокетс» [77] «Johnny Rockets» — американська франшиза закладів їжі швидкого приготування. , але іноді хотілося просто втекти геть. Те саме й тут.