Стивен Кинг - Інститут

Коли відчинилися двері ліфта, Фред потягнув візок усередину. Стекгаус відштовхнув його, і то досить різко.

— Твоя допомога надалі зайва. Підніми того ведмедика й поклади в кімнаті для відпочинку чи в буфеті, де дитина зможе його знайти, коли повернеться. А тоді нарешті попротирай ті довбані камери. — Він указав на об’єктив однієї з камер над головою, закотив візок у ліфт і підніс картку до зчитувача.

Фред Кларк дочекався, доки двері ліфта зачиняться, й лише тоді показав Стекгаусу середній палець. Але накази є накази, і камери він таки протре. Коли-небудь.

Місіс Сіґсбі очікувала Стекгауса на поверсі «F». Тут було прохолодно, вона накинула кофту на піджак. Кивнула йому. Стекгаус кивнув у відповідь і покотив візок у тунель між Передньою і Задньою половинами. Тунель був уособленням практичності: бетонна підлога, вигнуті стіни в кахлях, флуо­ресцентні лампи на стелі. Кілька з них блимали, від чого в тунелі віяло фільмами жахів, а деякі зовсім не світили. Хтось наклеїв на стіні наліпку «Нью-Інґленд Петріотс» [79] «New England Patriots» — професіональна команда з американського футболу, Бостон. .

Знову безтурботність, подумала вона. Знову інерція.

На дверях у кінці коридору, за якими починалася Зад­ня половина, була табличка «ЛИШЕ ДЛЯ ДОПУЩЕНОГО ПЕРСОНАЛУ». Місіс Сіґсбі скористалася своєю карткою й прочинила їх. За дверима з’явився ще один вестибюль із ліфтом. Коротка мандрівка вгору привела їх до вже менш практичного вестибюлю, ніж службовий тунель до Задньої половини. Гекль — справжнє ім’я Еверетт Галлас — очікував на них. На ньому висіла широченна усмішка, а ще він постійно торкався кутика рота. Місіс Сіґсбі це нагадало, як малий Діксон постійно смикав себе за ніс. Але Діксон — мала дитина, а Галласу вже за п’ятдесят. Робота в Задній половині потребує жертв, так само як і робота в середовищі, забрудненому радіацією.

— Привіт , місіс Сіґсбі! Привіт , директоре служби безпеки Стекгаусе! Як приємно вас бачити! Нам варто збиратися частіше! Правда, шкодую, що збираємося ми сьогодні саме за таких обставин! — Він зігнувся і погладив брезент, у якому лежала загорнута Морін Альворсон. Тоді торкнувся кутика рота, ніби там заховалася болячка, яку бачив і відчував лише він. — У розповні віку, й так далі, й так далі.

— Треба з цим швидше розібратися, — поквапив його Стекгаус.

Тобто, подумала місіс Сіґсбі, нам треба забиратися звідси. Вона, звісно, погоджувалася. Саме тут робиться реальна робота, а лікар Гекль і лікарка Джекль (справжнє ім’я Джоан Джеймс) — герої у своєму подвижництві, але від цього бути тут зовсім не легше. Вона відчувала атмо­сферу місця. Це ніби перебувати в електричному полі низької потужності.

— Так, безумовно, треба, робота кипить, шестерні крутяться, велика риба їсть малу, я знаю, аякже, ходімо, сюди.

З кімнати відпочинку, де стояли огидні крісла, не менш огидний диван і древній телевізор, вони ввійшли в коридор, устелений грубим синім килимом, — у Задній половині діти іноді падають і вдаряються своїми дорогоцінними голівоньками. Коліщатка візка залишали сліди у ворсі. Коридор скидався на такий же на житловому поверсі Задньої половини, окрім того, що тут усі двері були замкнені. За одними місіс Сіґсбі чула удари і приглушені крики: «Випустіть мене!» та «Дайте мені хоч блядський аспірин!»

— Айріс Стенгоуп, — сказав Гекль. — На жаль, їй сьогодні не дуже. З іншого боку, кілька останніх новоприбулих тримаються напрочуд добре. У нас сьогодні кіновечір, знаєте. А завтра феєрверки. — Він хихотнув і торкнувся кутика рота, нагадавши місіс Сіґсбі — якимсь гротескним чином — Ширлі Темпл [80] Shirley Temple (1928—2014) — американська акторка, відома своїми дитячими ролями. .

Вона погладила волосся, перевіряючи, чи нічого не стирчить. Звісно, не стирчить. Те, що вона відчувала, — низьке гудіння на відкритій шкірі, ніби очні яблука вібрують у черепі, — це не електрика.

Вони пройшли повз кінозал, де було близько десятка плюшевих сидінь. У передньому ряду сиділи Каліша Бенсон, Нік Вілгольм і Джордж Айлс. На них були червоні й сині майки. Мала Бенсон смоктала цукеркову сигарету; Вілгольм курив справжню, повітря навколо звивалося сірим димом. Айлс м’яко погладжував скроні. Бенсон і Айлс обернулися в їхній бік, коли вони проходили повз, котячи перед собою вкритий брезентом тягар. Вілгольм просто не відривав очей від порожнього екрана. Цей стейк уже добряче висмажили, вдоволено відзначила місіс Сіґсбі.