Стивен Кинг - Інститут

Люк вивернувся зі своєї схованки і пішов до прочинених дверей. І визирнув саме вчасно, щоб побачити, як повз вагон пропливає зелена адміністративна будівля. Оператор і складач повернулись у свої крісла-гойдалки і взяли собі по газетній сторінці. 4297-й проторохкотів через останній вузловий пункт, потім минув ще одне скупчення закинутих будинків. Далі — поросле бур’яном бейсбольне поле, сміттєзвалище, порожні автостоянки. Поїзд проїхав повз трейлерний парк, де гралися діти.

За кілька хвилин Люк зрозумів, що дивиться на діловий центр Деннісон-Рівер-Бенда. Він побачив крамниці, вуличні ліхтарі, скісний паркінг, тротуари, заправку «Шелл». Побачив брудний білий пікап, що чекав, поки проїде поїзд. Усі ці речі чудували його так само, як і зірки над рікою цієї ночі. Люк був на свободі. І жодних лаборантів, доглядачів чи автоматів на жетонах, в яких діти можуть купити собі випивку чи сигарети. На плавкому повороті вагон захитався, і Люк ухопився руками за стінки й трохи посовав ногами. Він був надто втомлений, щоб відривати їх від землі, тож вийшла хіба що жалюгідна пародія на танок переможця — але переможця, попри все.

Щойно на зміну місту прийшов густий ліс, на Люка навалилася втома. Він почувався так, наче його лавиною накрило. Знову заповз за коробки, спершу влігся на спину, бо в цій позі найбільше любив спати, тоді перевернувся на живіт — запротестували різані рани на лопатках і сідницях. Люк миттю заснув. Він проспав одну зупинку в Портленді, другу — в Портсмуті, хоч поїзд смикався щоразу, як від 4297-го відчіпляли старі вагони і додавали нові. Він спав, коли поїзд зупинився в Стербриджі, і насилу отямився лиш тоді, як двері вагона з грюкотом відсунулися вбік і всередину проникло спекотне світло липневого раннього вечора.

У вагон зайшли двоє чоловіків і взялися переносити меблі у вантажівку, яку підігнали до самих прочинених дверей: спочатку — дивани, потім — торшерні тріо, тоді — стільці. Скоро вони доберуться до коробок, і Люка викриють. Он-но всі ці двигуни й газонокосарки, і в дальньому кутку за ними вдосталь місця, але якщо Люк рушить зі схованки, його також викриють.

Підійшов один вантажник. Він стояв так близько, що Люк чув запах його лосьйону після гоління. Аж тут знадвору хтось гукнув:

— Агов, хлопці, маємо затримку зі зміною локомотива. Воно не надовго, але є час випити кави, якщо хочете.

— А як щодо пива? — спитав чоловік, який — ще три секунди — і помітив би Люка на ложі з меблевих підкладок.

У відповідь на пропозицію прозвучав сміх, і чоловіки пішли. Люк позадкував зі схованки і на затерплих зболілих ногах почвалав до дверей. За вантажівкою, що в неї складали меблі, він побачив трьох осіб, які неспішним кроком прямували до невеличкого вокзалу. Цей був уже не зелений, а червоний і вчетверо більший за адмінбудівлю в Деннісон-Рівер-Бенді. Вивіска на фасаді виголошувала, що це «СТЕРБРИДЖ, МАССАЧУСЕТС».

Люк хотів був вислизнути в щілину між вагоном і вантажівкою, але на цій станції кипіла робота, багато робітників (і кілька робітниць) пересувалися туди й назад — хто пішки, хто на автівках. Люка неодмінно помітять і допитають, і він розумів, що в своєму теперішньому стані не зможе викласти зв’язну розповідь. Він невиразно усвідомлював, що зголоднів, трохи більше уваги вимагало наболіле вухо, але всі ці відчуття блідли перед потребою виспатися. Може, щойно розвантажать меблі, вагон відправиться на запасну колію, і коли стемніє, Люк дістанеться найближчого поліцейського відділку. На той час він, певно, вже зможе чітко висловлюватись і не скидатиметься на божевільного. Ну, не зовсім скидатиметься. Може, йому не повірять, але точно дадуть щось поїсти і, мабуть, навіть тайленолу дадуть, щоб вухо не боліло. Козирна карта — це розповісти про батьків. Інформація, яку можна перевірити. Його повернуть до Міннеаполіса. І добре, навіть якщо Люка відправлять у якийсь сиротинець. Там на дверях стоятимуть замки, але хоч бака для занурень не буде.

Массачусетс — чудовий початок, Люку пощастило, що він аж сюди дістався, але це все одно надто близько від Інституту. З іншого боку, Міннеаполіс — рідний дім. Знайомі люди. Містер Дестін може йому повірити. Або містер Ґрієр із Бродерікської школи. Або…

Але більше ніхто на думку не спадав. Люк надто втомився. Спроби мислити скидалися на спробу подивитися крізь шибку, геть вимащену брудом. Хлопець опустився на коліна, заповз у дальній правий кут вагона і визирнув поміж двох мотоблоків, чекаючи, коли повернуться чоловіки з вантажівки і закінчать пересувати меблі для «Бендера і Бовена». Його все одно можуть знайти, і Люк це знав. Чоловіки — вони люблять роздивлятися всі ці штуки з двигунами. Може, їм заманеться глянути на садові трактори чи електрокосарки. Може, заманеться дізнатися потужність нових моторів «Евінруд» — вони стояли в коробках, але зовні мають бути документи з описами. Тож Люк чекатиме, Люк зіщулиться, Люк сподіватиметься, що удача (яку вже й так не раз випробовувано) усміхнеться йому ще раз. І якщо його не знайдуть, Люк знову порине в сон.