Стивен Кинг - Інститут

Наступний вагон, цистерну, відправили на колію 3. Два автомобілевози пішли на неї ж. Вони каталися, зіштовхувались і ляскали. «Лайонельські» поїзди Віка Дестіна були досить тихі, а тут стояв божевільний грюкіт. Люк подумав, що мешканці будинків у радіусі милі отримують такий звуковий прочухан три-чотири рази на день. Може, уже і звикли до нього. У це було важко повірити, доки Люк не згадав, як діти в Інституті зо дня в день живуть звичним життям: з’їдають великі порції харчів, сьорбають алкоголь із пляшечок, час від часу скурюють по сигареті, забавляються на ігровому майданчику і носяться вночі по коридорах, заходячись дурними криками. Люк вирішив, що до всього можна звикнути. Яка жаска думка.

Він дістався ґанку адмінбудівлі, не потрапивши в поле зору оператора в будці, і складач так само стояв до нього спиною. Люк не думав, що той обернеться. «Втратиш пильність на такій роботі — то й руку можна втратити», — сказав якось містер Дестін хлопцям.

На верхньому перфорованому аркуші планшета інформації було небагато. У колонках колій 2 і 5 стояло всього три слова: «ЗА РОЗКЛАДОМ НІЧОГО». До колії 1 був приписаний товарняк до Нью-Брунсвіка в Канаді, і за розкладом він мав прийти о п’ятій вечора — не буде з нього користі. З колії 4 о другій тридцять дня мав виїхати поїзд до Берлінгтона і Монреаля. Краще, та все одно не дуже підходить. Якщо Люк не вибереться звідси до другої три­дцяти, то, напевно, заживе собі великого клопоту. Підхожою видавалася колія 3, куди складач поїздів наразі спрямовував вагон «New England Land Express», що його Люк бачив на мосту. Відчеплення поїзда 4297 (після якого диспетчер станції, принаймні теоретично, не прийматиме інших товарняків) призначено на дев’яту ранку, а о десятій 4297-й за розкладом виїжджає з Деннісон-Рівер-Бенда до Портленда (штат Мейн), Портсмута (Нью-Гемпшир) і Стербриджа (Массачусетс). Останнє місто має бути як мінімум за триста миль звідси, може, набагато більше.

Люк повернувся до покинутого критого вагона і став спостерігати, як решта вагонів скочуються з гірки на численні колії: деякі вже сьогодні вирушать у путь у складі різних поїздів, решта просто стоятимуть на запасних коліях, доки не знадобляться.

Складач покінчив із відчепленням і піднявся на сходинку маневрового локомотива, щоб переговорити з машиністом. Оператор вийшов із будки і також приєднався до розмови. Почувся сміх. У ранковому безвітрі цей звук легко долинав до Люка, і він йому подобався. Люк часто чув, як у залі відпочинку на поверсі «С» сміються дорослі, але їхній сміх завжди видавався зловісним, наче то гиготіли орки в толкінівських оповіданнях. А цей сміх походив від чоловіків, які ніколи не тримали під замком дітей, ніколи не занурювали їх у баки. Це сміялися люди, які не носили на стегні тазери, чи то пак кийки-шокери.

Машиніст простягнув торбочку. Складач її взяв і зліз зі сходинок на землю. Локомотив повільно покотився з гірки, а складач і оператор узяли собі з торбочки по пончику. По великому такому, з цукровою пудрою і, певно, з желейною начинкою. У Люка забурчало в животі.

Двоє чоловіків усілися в крісла-гойдалки на ґанку і стали наминати пончики. А Люк тим часом зосередився на вагонах, які чекали відправки на колії 3. Загалом їх було дванадцять, половина — криті. Певно, недостатньо, щоб скласти з них цілий поїзд до Массачусетсу, але решту можуть доправити з передаточного депо, де без діла їх стоїть штук п’ятдесят чи й більше.

Тим часом у пункт заїхала фура на шістнадцяти колесах і, вихитуючись, потулила через колії до вагона з написом «ПРОДУКЦІЯ ШТАТУ МЕЙН». За фурою слідував автофургон. З нього вийшли кілька чоловіків і взялися завантажувати в напівпричіп із вагона якісь бочки. Люк чув, як вони розмовляють іспанською, і зумів розібрати кілька слів. Одна бочка перекинулась, і з неї висипалась картопля. Чоловіки дружньо і добродушно засміялися, зав’язалася коротка картопляна перестрілка. Люк дивився на них із тугою.

Оператор і складач поспостерігали за перестрілкою з ґанку, тоді зайшли всередину. Фура поїхала, навантажена свіжою бульбою для «МакДональдса» чи «Бургер Кінга». За фурою відбув і автофургон. На станції стало безлюдно, але це триватиме недовго, бо знову може початись розвантаження і завантаження, і машиніст локомотива може підвезти кілька вагонів для товарняка, що відходить о десятій за розкладом.

Люк вирішив скористатися нагодою. Уже майже ви­йшов з-за покинутого критого вагона, аж раптом чкурнув назад, побачивши машиніста локомотива, який саме піднімався на гірку і прикладав до вуха телефон. Він зупинився на хвильку, і Люк уже злякався, що його викрили, але чоловік, вочевидь, просто завершував розмову. Він склав телефон до нагрудної кишені свого робочого комбінезона і промайнув повз Люків вагон, навіть не глянувши в той бік. Здійнявся на ґанок і також зайшов усередину будівлі.