Ингрид Нолль - Аптекарка

— Але живіт не постраждав, — сказав Дітер. — Я стежив за цим.

Мені не вкладалося це в голові.

— Як можна вибухати зі злості й при цьому щадити вагітний живіт?

— Я й сам не знаю, — відповів він покірним голосом.

Вона, мовляв, більше не кололася, але він і далі торгував наркотиками — довідалася я.

Якщо ти вже в бізнесі, то вийти з нього без наслідків не так уже й просто.

— Що ви купили в Марокко?

— Та дрібна балда, чесно. Ні грама героїну, та й там його не роздобути.

Опісля я дізналася, що Марґо забезпечила йому алібі, коли він пішов на велике діло. За свої неправдиві показання вона не вимагала грошей, натомість просилася заміж.

Тепер я хотіла б почути про долю половини своїх доларів, але не наважилася про це запитати.

Наступні дні були замріяними. Ми разом відвідали різдвяну службу в церкві Святого Марка у Вайнгаймі, а пізно ввечері того ж дня напекли нюрнберзьких пряників, не пошкодувавши мигдалю та лісових горіхів. Нарешті у мене з’явився супутник для мандрівок Оденським лісом та округом Пфальц. Найгарнішими були порослі виноградною лозою дороги височиною, що на півночі вели до Геппенгайма, а на півдні — до Шрізгайма. Фазани полохалися серед кущів ожини, айва, яка добре росла в цих краях, гнила у невеличких садках, поширюючи свій неповторний аромат, плющ вився довкола фруктових дерев, а туманно-хмарні дні були такі казкові й чарівні, як не буває навіть улітку. Іншим разом ми блукали гейдельберзьким різдвяним ярмарком, смажили дома куплені каштани й грали у шахи. Хоча каштани та спечені власноруч тістечка Дітер змушений був їсти сам — я з метою безпеки обмежувалася свіжими дріжджовими паличками й льодяною колою — то була коротка мить неймовірного умиротворення. Я добре знала, що вона не триватиме довго.

Не було дня, коли б я не клялася Дітеру, що мушу розлучитися: це його дитина, а не Левіна. На відміну від мене, він, здається, узагалі в цьому не сумнівався.

Якось я випадково натрапила у газеті на таке: Законне право на спадщину одного з подружжя не поширюється на нього, якщо спадкодавець перед смертю подав на розлучення до суду і другому з подружжя про це якраз повідомили.

Очевидно, що Дітер вивчив цю інформацію, надану експертом, а отже знав, що чоловік не отримує спадку від своєї покійної дружини, якщо на момент смерті до суду внесено заяву про розлучення. Я гостро на нього глянула. Невже він хотів привласнити мою спадщину?

Нараз я втратила контроль над собою.

— Ви спустили лише половину від усіх грошей, — сказала я. — Чому ти мені збрехав?

Дітер зблід.

— Це тобі Левін сказав? — запитав він, розгубившись.

— Так, — збрехала я.

Половину моїх доларів він приберіг для себе, зізнався він.

— І треба було для цього їх у мене виманювати?

— То була ідея Левіна, він заборгував мені гроші.

— Але у Левіна є свої статки!

Настала мить великого збентеження.

— Гелло, я тобі обіцяю, що Левін більше ніколи на мене не впливатиме. Мені від початку вся та витівка з вимаганням від тебе грошей була не до вподоби.

Так, нібито хотів прислужитися, він кинувся нагору й приніс долари.

— Річ не в грошах, — відповіла я, але з метою показового виховання перерахувала купюри. — Проте я терпіти не можу, коли мені брешуть.

Дітер кивнув.

— Від сьогодні починається нове життя, — сказав він. — Я теж не поведений на грошах. Якщо хочеш, можеш при розлученні все віддати Левінові.

— І не подумаю, — відповіла я. — А втім, треба враховувати, що я не можу зустріти його новиною, коли він повернеться від смертного ложа своєї матері, що ти тепер новий чоловік і до того ж батько дитини. Інакше він іще собі щось заподіє!

Поки ми його обговорювали, на додаток до всього знову зателефонував Левін. Він був у розпачі. Від того аж душа кричала.

— Найгірше те, — випалив на прощання Левін, схлипуючи, — що я не можу розповісти матері, що ми щасливо одружені й чекаємо на первістка!

До Різдва залишилося два дні. Дітер купив маленьку ялиночку, він радів святу. У нього такого ще ніколи не було — затишний дім, кохана жінка, очікування дитини. Він остаточно покінчив зі своїми давніми знайомими із наркобізнесу. Завдяки мені він став іншою людиною.

У Доріт цими днями було мало часу. Коли вдома двоє маленьких дітей, то різдвяна підготовка перебуває на зовсім іншому рівні. Під час розмови телефоном вона була задиханою і загнаною, тож не мало ніякого сенсу зараз їй розповісти про ситуацію з двома татами. Натомість ниття Левіна підштовхнуло мене до іншої ідеї — зателефонувати власним батькам і розповісти їм, що наступного року вони можуть розраховувати на радість іще раз стати дідусем та бабусею.