Ингрид Нолль - Аптекарка

— Що означає твої гроші? — накинувся на мене. — То ніколи не були твої гроші, кожен пфеніг належить моїй родині. Припустімо, що я справді такий мерзотник, то я б тебе зараз піддав тортурам і змусив би у себе на очах скласти новий заповіт. І цим самим ти б підписала собі смертний вирок.

— Я не стара, не хвора і не користуюся зубним протезом. Тобі довелося б вигадати щось оригінальніше, щоб тебе не засудили за вбивство.

Було помітно, як у голові Левіна вирували думки.

— Ти б могла випасти з вікна мансарди. Самогубство у зв’язку з депресією.

— Тобі ніхто не повірить, — відповіла я. — Я ще ніколи в житті не була депресивною, це підтвердять усі мої друзі.

— Я змушу тебе написати прощальну записку, — наполягав Левін. — Вона переконає твоїх друзів.

Ми дивилися одне на одного поглядами, переповненими ненавистю. З мене було досить. Оскільки я не мала, що більше сказати на цю тему, то почала плакати.

— Я чекаю дитину, — промовила я, ридаючи.

— Що ти чекаєш? Може, радше свої місячні, я ж бо добре знаю, яка в тебе тоді буває істерика.

Я вибігла до спальні, щоб далі плакати у своєму ліжку. За якусь мить я чула, як хряснули вхідні двері й «порше» від’їхав від будинку.

Левін не повертався додому цілу ніч.

Наступного ранку ні коня, ні вершника усе ще не було вдома. У ранковому халаті я спустилася на кухню й поставила воду, щоб вона закипіла. Без публіки у мене зникає бажання плакати. Якраз у мить, коли я спльовувала свій ромашковий чай в умивальник, зайшов Дітер. Я витерла рот паперовим рушничком і сіла за стіл, важко дихаючи. Дітер допитливо дивився на мене. Ми обоє не наважувалися заговорити.

— Я вже багато разів чув, що тебе зранку нудило, — сказав Дітер стурбованим голосом, у якому крився натяк.

Він видушив лимон й дав мені вдихнути свіжий аромат. Тоді пішов до холодильника, дістав бляшанку коли й налив мені у склянку.

— Це секретний трюк, — порекомендував він.

Я випила, і дивним чином цей льодяно-гидотний напій мені допоміг. Дітер погладив моє волосся так, як колись любив це робити, і пішов.

Моєму чоловікові, який зазвичай спав зі мною, моя ранкова нудота не впала в очі. Дітер натомість помітив її з верхнього поверху. Якщо Дітер подумав про вагітність, то мав би роздумувати над можливістю батьківства. Чи чоловіки такого не вираховують?

Цього дня я була записана до гінеколога. Немов у гарячці, чекала його вироку.

Опісля поспішила до Доріт.

— І що каже майбутній тато? — запитала вона.

— Він іще не здогадується про своє щастя. Ти перша. Я ж тобі обіцяла.

— Дуже приємно, що мені випала така честь, — відповіла Доріт. — Але облаштуй усе так, ніби то він — перший, кому ти сказала.

Тепер ми могли досхочу говорити про емоційні стани та незрозумілі пориви під час вагітності. Тема, яку так любила Доріт, але яку з міркувань тактовності рідко коли порушувала зі мною.

Оскільки ж я не пішла в танок від радості чи не вимагала келиха шампанського, щоб на радощах розбити його об стіну, Доріт запитала мене, запідозривши недобре, чи все гаразд у мене з Левіном.

— Так, — відповіла я, — просто мені весь час погано, я навіть думати нормально не можу.

— Тобі з кожним днем ставатиме все краще, — розповідала Доріт. — Нудоту після третього місяця як вітром здує, а що округлішим ставатиме животик, то ближчою до здійснення буде твоя мрія.

Я довго сиділа у Доріт, тож у результаті Ґеро став другим, хто почув новину. Він мене поцілував, підморгнув своїй жінці й сказав:

— Сподіваюся, Доріт не розцінить це як потребу переконати мене втретє!

Вона засміялася.

— Ти щойно сам підштовхнув мене до ідеї…

Зрештою я таки поїхала додому. Чи був там Левін? Якщо так, то яке обличчя він скорчить цього разу?

Як завжди, обоє чоловіків сиділи на кухні й слухняно готували їсти.

— Я сьогодні купив нам на Різдво заморожену гуску, привезену з Польщі, — сказав Дітер.

— А я була в лікаря, — заявила я твердим голосом. — Я на другому місяці.

Левін кинув на мене погляд, сповнений скепсису.

Дітер одразу ж дістав небажану для мене пляшку шампанського. Проте всупереч власним принципам я таки випила ковточок, насолоджуючись тим, що знову опинилася в центрі уваги. Того вечора ми всі троє чудово порозумілися, ніби ніяких чвар між нами й не було. Янгол із сусального золота стояв на пальмі в зимовому саду і слав нам звідти своє благословення.

На жаль, особою, яка зіпсувала всім настрій, була знову ж таки я. У мене було зловісне відчуття, що на гамаку лежить Марґо і спостерігає за нами; насправді ж там колисався наш похітливий кіт. Марґо, яка теж колись мала дитину — невідомо від кого, — всюди мене переслідувала.