Ингрид Нолль - Аптекарка

— Досить пиячити! — раптом вигукнула я так, що чоловіки перелякано витріщилися на мене.

Тамерлан теж вистрибнув з гамака, а той ще якийсь час не переставав хитатися.

Уже не вперше я вийшла з кухні, не забувши дати розпорядження навести там лад.

Друга поїздка була незапланованою, раптовою і гіркою необхідністю для Левіна. Йому зателефонували з Відня й повідомили, що його мати потрапила до страшної дорожньо-транспортної пригоди. На засмученому обличчі Левіна можна було прочитати, що він цю історію не вигадав. Він не просив грошей, але, звісно ж, за авіаквитки заплатила я. Так само як і обміняла для нього австрійських шилінгів. Я б залюбки купила йому пальто, але Левін принципово віддавав перевагу коротким курткам.

Чи варто було мені їхати? На ту мить мені явно не кортіло кудись летіти. Про матір Левіна я знала лише те, що вона була запеклою фанаткою композиторки й письменниці Аннетти фон Дросте-Гюльсгофф, на честь якої збиралася назвати дочку. Коли ж на неї чекало розчарування у вигляді сина, то для імені йому обрали ім’я друга дитинства Аннетти — Левіна Шюкінґа.

До Святвечора залишалося п’ять днів, я взяла собі відпустку на два тижні. З тяжким передчуттям на серці я усвідомила, що буду з Дітером удома одна. Можливо, і йому треба було виговоритися.

Уже за вечерею, яку ми провели при світлі різдвяних свічок, Дітер зітхнув так глибоко і недвозначно, що я змушена була його запитати:

— Що сталося?

— Мені не так легко бачити, — сказав Дітер своїм дружнім, але тепер дещо сумним голосом, — яка ти щаслива з Левіном. Очевидно, дні зі мною вже давно забуто.

Я запевнила його в протилежному.

Особисті почуття тепер не мають значення, тепер головне — щастя дитини. При цьому він звернув на мене такий жалібний погляд, що я його ні з того ні з сього обійняла.

— Ми будемо самі кілька днів, — почала я. — У мене відпустка…

Я видавалася сама собі доволі фривольною.

— Ти вагітна, — нагадав Дітер.

Тут мене лихий попутав.

— Дитина від тебе, — сказала я.

Дітер знав, як правильно поводитися: обійняв мене, поцілував, демонструючи щиру радість.

— Коли ти скажеш про це Левіну? — запитав він.

— Зараз не найкращий момент, — ухилилася я від прямої відповіді. — Його мати, можливо, при смерті.

Цього вечора я пішла в ліжко разом з Дітером і ревнивим Тамерланом. Я сама собі дивувалася, але то було просто чудово.

Роземарі дечого не розуміла, а саме, що то за діти, які час від часу вносять безлад у нашу тиху палату. Хто чий?

У Доріт двоє дітей, пояснювала я, Франц і Сара, які приблизно однолітки з дітьми Павела, яких звати Коля та Лєне.

— Дивні імена, — промугикала Роземарі, — але річ не в тому. Коля та Лєне — діти Павела та божевільної Альми, правда ж?

Я кивнула.

— А той найменший, оте шило мале?

— Його звати Ніклас.

Вона пробурмотіла:

— Та тут чорт ногу зломить! Хочеш напахтитися парфумом? Та розповідай же нарешті далі.

Телефонуючи з Відня, Левін голосно плакав у слухавку. Його мати непритомна, прогноз невтішний. Його впустили до реанімаційного відділення всього на кілька хвилин. Я спробувала його втішити й підбадьорити, але розуміла, що в такій ситуації це не мало сенсу.

Коли ми починали зустрічатися, то мені здебільшого легко вдавалося щось вивідати у Левіна, адже, по суті, він був ще дитиною і залюбки виказував свої таємниці. Лише стосовно чоловічих справ мовчав як риба. Дітер був іншим, послідовним мовчуном. Я нічого не могла дізнатися про його сім’ю.

— Скільки у тебе братів і сестер?

— Надто багато.

— Твої батьки ще живі?

— Якщо ще не вмерли, то — так…

Поки ми лежали на дивані, ніжно обійнявшись, я таки спробувала випитати в Дітера щось про його минуле.

— Я випадково дізналася, що ти відбував покарання за нанесення тілесних ушкоджень, — обережно розпочала я й пригорнулася до нього ще ближче.

— Гм, — прозвучало у відповідь.

— Двічі судимий, — видушив він нарешті.

Я здригнулася від почутого.

Першого разу на нього настукав один наркалига. Так Дітер підтвердив, що в минулому мав справи з наркотиками. Очевидно, що його жертва відбулася не тільки кров’ю з носа. Зізнання про друге побиття стало для нього справжньою мукою. Як я вже знала, Марґо була вагітною й одруженою з Дітером. Він не радів цій дитині, замкнув Марґо і слідкував за тим, щоб у неї не було можливості роздобути героїн. Одної ночі вона якимось чином злізла з другого поверху й зникла. Через кілька днів він знайшов її на панелі на заході Франкфурта. Дітер забрав її звідти, привів додому і там побив так, що її забрала швидка.