Джо Хилл - Пожежник

Та він засміявся — грубо й нещасно — і цей звук змусив її забути про всю відразу. Принаймні поки. Якась її частина спокійно та відчужено подумала: «Істерика». Бог свідок — за останні півроку вона бачила такого вдосталь.

— Це найкумедніше, що я чув, оскільки гадки не маю, — відповів він. — Що трапилося? Ти маєш на увазі, окрім того, що весь світ палає? Чи окрім того, що п’ятдесят мільйонів людей по всьому світу перетворюються на полум’яні кулі? Ти дивишся FOX?

— Дивлюся. Що таке, Джейкобе? Ти плачеш. Щось сталося? — Воно й не дивно, що він зневажав її. Не минуло й десяти секунд, а вона знову почала хвилюватися за нього, а лишень п’ять хвилин тому раділа б, якби місяць його не чула. Її збентежило, що вона не здатна втриматися за свою лють.

— Ти бачиш це?

Вона втупилася в екран, де тремтіла зйомка якоїсь луки. На дальньому кінці поля стояли кілька чоловіків у жовтих дощовиках, гумових рукавицях по лікоть та протигазах, озброєні штурмовими гвинтівками «бушмастер». Висока жовкла трава хвилями звивалася під легеньким дощем. За чоловіками в дощовиках виднівся ряд дерев. На віддалі, зліва, було шосе. З’явилося й промайнуло авто, світячи фарами в напівсутінках.

— ...камера мобільного телефону, — якраз говорив телекоментатор. — Повідомляємо до вашої уваги, що зйомка містить сцени графічного насильства.

Навряд чи була потреба про це говорити. Цими днями графічне насильство було повсюди.

Вони виводили людей з лісу. Здебільшого дітей, хоча серед них траплялися й жінки. Деякі діти були голими. Одна з жінок також була оголена, хоча й притискала до себе сукню.

— Вони це всю ніч крутять, — сказав Джейкоб. — Новини смакують це. Поглянь. Поглянь на автомобілі.

З поля можна було добре розгледіти шосе. З-за рогу з’явилося чергове авто, а за ним — пікап. Обидві машини сповільнилися, проїжджаючи повз поле, а тоді знову прискорилися.

Жінок та дітей, яких вивели з затінку дерев, зігнали в тісний гурт. Дітлахи плакали. З відстані їхні голоси разом звучали, наче перший пронизливий вітерець осені. Одна з жінок узяла маленького хлопчика на руки й притулила до себе. Спостерігаючи за цим, Гарпер відчула, як її пронизало коротке, проте сильне відчуття дежа-вю, — неймовірна певність, що вона дивилася на себе саму десь у майбутньому. Бачила власну загибель.

Оголена жінка, яка стискала власну сукню, кинулася до одного з чоловіків у дощовику. Здаля здавалося, що її спину спочатку порізали, а тоді зашили блискучими золотистими нитками: драконячою лускою. Вона відпустила сукню й підступила, гола, до штурмової гвинтівки.

— Як ви смієте! — завищала жінка. — Пустіть нас! Це Амери...

Перша рушниця могла вистрілити й випадково. Щодо цього Гарпер була не певна. Та зрештою, вони привели їх на це поле, щоб розстріляти, тому якось хибно було думати, що когось застрелили випадково. Слово «передчасно», мабуть, пасувало для цього краще. Дуло рушниці зблиснуло. Оголена жінка продовжувала йти — один крок, другий, а тоді, гойднувшись, упала в траву й зникла.

Потому коротку мить — достатньої лише для того, аби перевести подих — панувала розгублена, спантеличена тиша. Чергове авто з’явилося й почало уповільнюватися.

Загриміли решта рушниць, усі разом, мов феєрверки в липневу ніч. Дула гвинтівок зблискували, наче спалахи камер папараці, що фотографують, як Джордж Клуні вилазить з лімузина. Щоправда, Джордж Клуні був мертвий — згорів живцем під час гуманітарної поїздки до Нью-Йорка.

Авто на шосе, проминаючи їх, повільно повзло, бо водій хотів подивитися. Жінки та діти падали, поки рушниці гриміли під вересневим дощем. Авто помчало геть.

Чоловік у дощовику пропустив одну дитину, маленьку дівчинку, схожу на фею, що, затинаючись, бігла полем до оператора, який зі сховку вів зйомку з мобільного телефону. Вона стрімголов неслася лукою, наче тінь від хмари. Гарпер дивилася, стискаючи обома руками книгу для маляти, затамувавши подих, подумки промовляючи потаємне бажання: «Відпусти її. Дай втекти». Тоді дівчина згорнулася вдвоє й завалилася вперед, і Гарпер зрозуміла, що це була навіть не людина. Річ, що перетинала луку, була лише сукнею, яку гола жінка стискала в руках. На якусь мить вітер змусив її кружляти, от і все. Тепер танок скінчився.

Передача повернулася до студії. Репортер стояв перед широкоекранним телевізором, на якому крутився той самий запис. Стоячи до нього спиною, він заговорив рівним, спокійним голосом. Гарпер не могла розчути його слів. Джейкоб теж говорив, але що саме, Гарпер також не чула.