Джо Хилл - Пожежник

У неї не було жодної мети, жодного плану, практично жодних думок. Нею рухала лише напівсформована ідея, що було б розумно спакувати деякі речі до свого старого саквояжа на випадок, якщо доведеться поспіхом залишити будинок. Здебільшого вона була на автопілоті, ширяючи без наміру й цілі, мов листок від невгамовного осіннього бризу. Гарпер увімкнула радіо — бумбокс «Гелло Кітті» ядуче рожевого кольору, який працював на батарейках D — і почала складати речі під радіостанцію класичного року: Том Петті та Боб Сігер забезпечували їй акустичний еквівалент шпалер.

Та якоїсь миті її свідомість повернулася в теперішнє, і вона зрозуміла, що музика припинила грати. Ді-джей уже якийсь час белькотів монолог. Вона впізнала цей голос: схриплий, скрипучий бас колишнього жартівника-ведучого ранкового шоу. Чи, може, він був отим ведучим-консерватором? Їй ніяк не вдавалося пригадати, а ще з думок геть вилетіло його ім’я. Коли він заводив мову про себе — що він робив часто — то називався Мальборо-Меном: через усіх паяльників, яких викурив. Так він називав людей, хворих на драконячу луску — паяльники.

З бундючною самовпевненістю він розводився, що колишній президент став чорнішим, ніж раніше, оскільки зварився живцем від драконячої луски. Казав, що після ефіру разом із кремаційним загоном полюватиме на паяльників, вистежуватиме їх у сховках і спопелятиме. Гарпер сиділа на ліжку, слухаючи з відразою й зачудуванням, коли він розповідав, як змусив трьох дівчаток зняти з себе футболки, щоб переконатися, чи немає драконячої луски у них на цицьках.

— Здорові американські цицьки, ось за що ми боремося, — казав він. — Це треба внести до Конституції. Кожен чоловік має право на життя, свободу та вільні від мікробів буфери. Звикайте, дівки. Якщо ми з’явимося у вас на порозі, будьте готові виконати свій патріотичний обов’язок і показати ваші волелюбні, не загиджені вірусом дійки.

Гарпер від несподіванки підскочила, коли дверний молоток гупнув об двері, перелякавшись, що кремаційний загін вже прийшов по неї. Звук вийшов по-своєму навіть страшнішим за крик на вулиці чи пожежну сирену. Як кричали люди, вона чула що не день, а як гуділи сирени — ледь не щогодини. А от коли хтось востаннє стукав у двері, пригадати не могла.

Вона перетнула коридор і глянула у вічко. На ганку перед дверима стояли Тигр Тоні і Капітан Америка, тримаючи в руках зморшкуваті пластикові пакети. Позаду них, у кінці під’їзної доріжки, спиною до будинку сидів, смалячи цигарку, чоловік — цівка диму відділялася від його голови.

— Солодощі та проказа, — пролунав стишений голос. Дівочий голос.

— Солодощі чи... — почала була Гарпер і затнулася. — Ще ж не Геловін.

— А ми вирішили почати раніше!

Її гнівало, що якийсь ідіот відправив дітей колядувати солодощі посеред чуми. У неї були досить жорсткі уявлення про батьківство, і така поведінка не підпадала під її стандарти. Це обурило її внутрішню англійську няню, і їй захотілося тицьнути безсоромному дорослому в око парасолькою.

Гарпер зняла куртку з гачка й надягла на себе, щоб приховати мальовничий орнамент драконячої луски, який вкривав її руки. Вона відчинила двері, залишивши їх на ланцюжку, і визирнула крізь шестидюймовий просвіт.

Дівчинці з однаковим успіхом могло бути як вісімнадцять, так і тринадцять років. З обличчям, схованим за маскою Капітана Америки, сказати було неможливо. Голова в неї була поголеною, і, якби не голос, Гарпер запросто могла переплутати її з хлопчиком.

Її брат був, певно, вдвічі молодшим за неї. Його очі, що виглядали зі щілин у масці Тигра Тоні, були дуже тьмяними — блідо-зелений відтінок порожньої пляшки з-під кока-коли.

— Солодощі та проказа — повторила Капітан Америка. Золотий медальйон у формі книги звисав на її поїденому міллю светрі.

— Не варто вам стукати в двері по цукерки. — Гарпер знову глянула на чоловіка, що курив на узбіччі, стоячи спиною до будинку. — Це ваш батько?

— Ми тут не по солодощі, — відповіла їй Капітан Америка. — Ми їх вам самі принесли. І проказу теж маємо. Можете і те, і те отримати. Тому це й солодощі та проказа. Ми подумали, що це підбадьорить людей.

— Вам все одно не слід були надворі. Люди хворіють. Якщо хтось хворий зачепить здорову людину, то може передати їй ту напасть, що має. — Вона підвищила голос і закричала повз них. — Агов, друже! Цим дітям не місце надворі! У розпалі інфекція!

— Ми в рукавичках, — відповіла Капітан Америка. — І ми вас не торкатимемося. Ніхто нічого не підхопить. Обіцяю . Санітарія наш пріоритет номер один! Не хочете побачити ваші солодощі?