Даніель Коул - Лялька

Едмундс підійшов до неї ще до того, як вона навіть не встигла покласти сумку на стіл. Він виглядав утомленим і незвично неохайним.

— Мені потрібно поговорити з тобою, — вимогливо сказав він.

— Не зараз. У мене вже й без того паскудний ранок.

— Гадаю, я дещо знайшов, але не до кінця розумію, що саме.

Бакстер бачила, як із конференц-зали за ними спостерігає Ваніта.

— Тоді поділися цим із усіма. Ходімо.

Вона спробувала його обійти.

— У цьому якраз і проблема. Мені дійсно потрібно спочатку обговорити це з тобою.

— Господи, Едмундсе! Потім! — випалила вона.

Бакстер швидко зайшла до конференц-зали і вибачилася за запізнення. Роздратований Едмундс зайшов за нею до кімнати, де дошка з інформацією тепер виглядала вражаюче завершеною.

1. (ГОЛОВА) Наґіб Халід. «Палій»

2. (ТУЛУБ)? Маделін Оєрс — (адвокат Халіда)

3. (ЛІВА РУКА) платиновий перстень, юридична фірма? — Майкл Ґейбл-Коллінс — чому? говорив з ЕЛ

4. (ПРАВА РУКА) лак для нігтів? — Мішель Ґейлі — (наглядачка Халіда)

5. (ЛІВА НОГА) —? Рональд Еверет — присяжний — зливав інформацію ДҐ

6. (ПРАВА НОГА) детектив Бенджамін Чемберс — чому?

А — Реймонд Тернбл (мер)

Б — Віджай Рана/Халід (брат/бухгалтер) не був присутній на суді, заплатив ЕЛ

В — Джаред Гарланд (журналіст) купив інформацію в РЕ

Г — Ендрю Форд (охоронець/п’яниця/колька в дупі) — охоронець лави підсудних

Ґ — Ешлі Локлен (офіціантка) чи (дев’ятирічна дівчинка) дала неправдиві свідчення

Д — Вульф

Нарада почалася з того, що заступник комісара повторила план передачі Ешлі Локлен Службі захисту громадян пізніше того дня. Коли Бакстер помітила додаткові коментарі, нашкрябані на дошці, Фінлі переповів їм про свою розмову із Самантою Бойд і про те, як Рональд Еверет продавав інформацію Джареду Ґарланду.

Він підняв добірку статей, написаних Ґарландом у той час, у яких він незмінно критикував і Вульфа, і міську поліцію Лондона, і неофашиста, нетерпимого до мусульман присяжного.

Едмундс майже не слухав. Окрім кількох годин мимовільного сну, до якого його час від часу спонукав перевтомлений у темних архівах організм, котрий фактично був на ногах уже чотири дні. Він починав страждати від побічних ефектів своєї одержимості. Едмундс міг зосередитися на чомусь заледве більше кількох секунд і постійно втрачав час: п’ять хвилин тут, десять там, марно витріщаючись у простір. Він зрозумів, що його ліве око злегка посіпується, і страждав від кількох болісних виразок у роті, як це завжди бувало, коли він перевтомлювався.

Едмундс завершив своє завдання, переглянувши кожну коробку з речовими доказами, яку Вульф виписував упродовж років, і серед інших рутинних розслідувань знайшов дещо значно тривожніше. За період 2012—2013 років Вульф переглядав сім архівних файлів, які дуже нагадували виняткові методи їхнього вбивці. В одному з розтинів згадувалася навіть трифлатна кислота, яка спричинила «жахливі внутрішні пошкодження».

Було зрозуміло, що Вульф полював на серійного вбивцю, однак жодна відкрита справа не пов’язувала ці вбивства, а також до коробок не додали жодного документа стосовно подальшого розслідування. Вульф полював на цього невідомого вбивцю таємно, але чому?

Едмундс помітив, що сумнівний період стосувався часу якраз після відновлення Вульфа на роботі. Можливо, проігнорувавши усі протоколи та процедури, він хотів самотужки впіймати вбивцю, щоб довести після всіх суперечок та заяв, що відновив свою репутацію. Можливо, він навіть хотів це довести самому собі.

Однак це все одно не пояснювало, чому він не поділився такою безцінною інформацією з ними, щойно почалися вбивства, пов’язані з «Лялькою». Неможливо, щоб Вульф не впізнав виняткового почерку вбивці.

Едмундсу неодмінно треба було все обговорити з Бакстер.

— Ми ані на крок не наблизилися до встановлення того, хто бажав смерті всім цим людям, — розчаровано сказала Ваніта. — Ніхто з родичів жертв Халіда не потребував нагляду.

Сіммонс передав Едмундсу стосик статей, написаних Ґарландом, і він почав переглядати їх.

— Хай там як, а Чемберс усе одно ніяк не був пов’язаний із Халідом, — сказала Бакстер.

Тепер вона могла згадувати ім’я свого друга без злості чи суму.

Одна зі статей Ґарланда привернула увагу Едмундса. Ґарланд брав інтерв’ю в мера Тернбла, і стаття була такою ж убивчою та наклепницькою, як це вміють писати тільки газети конфіденційно без заяви в суді. Мер був надто зайнятий, просуваючи свої стратегії, і відкрито закликав «зробити Наґіба Халіда жертвою», щоб допомогти йому втілити у життя «Політику з питань поліції та злочинності». Ґарланд зумисне ставив навідні запитання, які заохочували несамовитий напад мера на осоромленого детектива міської поліції Лондона.