Даніель Коул - Лялька

Вульф зрозумів, що цього разу це була не молитва, а номер. Він обережно витягнув сторінку з простягнутої руки Джоеля.

— Це номер телефону, — сказав Вульф.

— Він прийде по мене, детективе.

— Чий це номер? — запитав Вульф.

— «Це друга смерть, озеро вогню» — зацитував Джоель, прочитавши доречного вірша з віддаленої стіни.

— Джоелю, чий це номер…

— Вічне прокляття. Хто б не злякався? — по його щоці скотилася сльоза.

Йому знадобився якийсь час, щоб опанувати себе, а потім він глянув Вульфу у вічі.

— Але знаєш що? — він опустив погляд на зім’яту сторінку, яку Вульф тримав у руці і сумно всміхнувся. — Воно було того варте.

Бакстер вважала, що могла пошкодити своє «ауді», й це засмучувало її, адже вона завжди була з ним такою обережною і знала, що була відмінним водієм. У неї не було іншого вибору, окрім як припаркуватися відразу ж біля шосе на відкритому просторі, який дивовижним чином перетворився на кам’яну будівлю на діючій стоянці автомобілів лише завдяки встановленню квиткового автомата у віддаленому кутку.

Вона збиралася підготувати Ешлі до переїзду того ж дня пізніше. Згідно з наказами заступника комісара, вони мали дотримуватися простого залучення. Вони з Едмундсом мали забрати її з квартири на непомітному авто та зустрітися із Сіммонсом на околиці міста. Потім Ешлі пересадили б до іншого авто і відвезли на південне узбережжя, де на неї вже чекала Служба захисту громадян на човні. Як і раніше, остаточне місце призначення їм не розголошували.

Бакстер зайшла до коридору на третьому поверсі. Двоє позбавлених сну поліціянтів, які сиділи біля дверей Ешлі, підвелися, щойно почули її наближення. Бакстер витягла посвідчення і представилася.

— Напевно, вам варто зачекати кілька хвилин, — самовдоволено всміхнулася поліціянтка.

Схоже, її напарник був роздратований. Бакстер проігнорувала пораду й голосно постукала у вхідні двері.

— У мене щільний розклад, — сказала вона.

Боковим зором Бакстер помітила, що двоє поліціянтів обмінялися роздратованими поглядами.

— Я ж казала, що не думаю, щоб вони вже прокинулися.

— Вони?

Тієї миті голосно клацнув замок і двері розчинилися. Вульф саме натягував сорочку і завмер, коли побачив у дверях Бакстер.

— Привіт, — сказав він самими лише губами.

Вираз обличчя Бакстер змінився від розгубленого до ображеного і розгніваного. Не кажучи ані слова, вона стиснула кулак, крутнула плечем і всією вагою зробила випад на Вульфа. Він гарно її навчив. Задовільний удар влучив Вульфу в ліве око, і він похитнувся. Двоє поліціянтів здивовано спостерігали за цим, однак жоден із них навіть не спробував втрутитися.

Бакстер підозрювала, що зламала палець, і намагалася заглушити біль. Потім крутнулася на підборах і стрімко пішла коридором униз.

— Бакстер! Чи не будеш ти така ласкава зупинитися на хвилинку? — Вульф вийшов за нею з будівлі, далі вулицею і на вибоїсту стоянку. — Ненавиджу користуватися статусом ходячого трупа, але за три дні я можу померти. Будь ласка.

Неохоче, Бакстер таки зупинилася. Вона розвернулася до нього обличчям і нетерпляче схрестила руки.

— Ми не пара, — сказав Вульф, — і ніколи нею не були.

Бакстер закотила очі і розвернулася до авто.

— Ми дещо інше, — відверто сказав він, — дещо заплутаніше, несамовитіше, особливе і незрозуміле. Але ми не пара. Ти не можеш злитися на мене за це.

— Ти просто продовжуватимеш стрибати від радощів, роблячи все, що заманеться, як і завжди.

— Буду, — і це моє право. Я не вмію бути в парі. Андреа підтвердить.

Бакстер знову захотілося піти, але Вульф обережно взяв її за руку.

— Не торкайся мене! — закричала вона, і він відпустив.

— Послухай, мені просто потрібно, щоб ти знала… — Вульфу забракло слів, — …що б я не зробив…. Я ніколи не хотів образити тебе.

Бакстер опустила руки і якийсь час просто дивилася на нього.

— Викручуйся сам, Вульфе, — сказала вона й попрямувала назад до будинку Ешлі.

Вульф, здавалося, образився, проте навіть не намагався переслідувати її.

— Бакстер! — вигукнув він до неї. — Захисти маленьке дівча!

Вона продовжувала йти.

— Якщо він не зможе дістатися до Ешлі, то прийде за нею!

Бакстер звернула на шосе і зникла з очей, навіть не глянувши на нього.

Після не здійсненої наради вчора, Ваніта перепризначила перегляд справи на 9.30 наступного дня. Бакстер квапливо зайшла до офіса, маючи лише дві хвилини. Через Вульфа її холодна зустріч з Ешлі значно затягнулася, а потім, намагаючись повернутися до міста, вона потрапила у великий затор.