Даніель Коул - Лялька

— Виглядає, наче перелік «фанатів» Натана, — зауважив Фінлі. — Якби, звісно, у ньому не було його.

— Сказав би ще Фаустівський, — посміхнувся Сіммонс.

Фінлі захихотів.

Едмундс повільно опустив статтю, яку читав, і повернувся до Фінлі. Десь у його втомленій свідомості починала зароджуватися неясна думка. Він знову глянув на статтю на колінах, а потім на дошку в центрі кімнати.

Раптом, усе стало на свої місця.

Нарешті все прояснилося.

— Це Вульф! — випалив він, опускаючи статті на підлогу та наполегливо притискаючи руки до потилиці, силуючись упорядкувати розкидані думки.

— Я пожартував, — ніяково сказав Фінлі.

Інші обмінялися задумливими поглядами, коли Едмундс почав бурмотіти імена собі під ніс. Він сповз зі свого сидіння і засміявся.

— Ми були такими сліпими, — сказав він.

Він почав ходити туди-сюди.

— Весь цей час я помилявся. Халід ніколи не був ключем, ним постійно був Вульф!

— Про що в біса ти торочиш, Едмундсе? — запитала Бакстер.

Фінлі змінився в обличчі і похитав головою на її уточнення.

Едмундс зірвав із дошки завершений перелік жертв і впустив його на підлогу.

— Гей! — закричав Сіммонс, але Ваніта жестом дозволила Едмундсу продовжувати.

Він захоплено почав писати.

1. Палій — одержимість Вульфа — вже раз намагався вбити

2. Адвокат — дискредитувала докази Вульфа — витягла Халіда

3. Керівник юридичної фірми — знав, що свідчення неправдиві

4. Наглядачка — недосвідчена — дозволила Халіду вбити знову

5. Присяжний — зливав інформацію Ґарланду

6. Чемберс —

7. Мер — безсоромно використовував Вульфа до і після того, як Халід убив останню жертву

8. Брат Халіда — заплатив Локлен за неправдиві свідчення

9. Журналіст — друкував про Вульфа брехню, використовував інформацію, щоби вплинути на громадськість/присяжних

10. Охоронець — врятував життя Халіда, зламав Вульфу зап’ясток

11. Свідок — збрехала про гроші, суперечила свідченням Вульфа

12. Вульф — обман

— Це ж абсурд, правда? — сказала Бакстер.

Вона шукала підтримки серед своїх колег.

— Я хотіла сказати, що жоден із вас насправді не купиться на це лайно?

— Чемберс? — запитав він у неї. — Чого бракує?

— Здається дуже зручним, що Вульф учора відлупцював тебе, а тепер, неначе грім серед ясного неба, ти починаєш звинувачувати його у… Я навіть не знаю в чому саме, — відповіла вона.

— Чемберс? — повторив Едмундс.

— Немає зв’язку, — з викликом сказала вона.

— Який зв’язок? — Едмундс закричав на неї, вразивши цим усіх присутніх.

— Я вже сказала тобі, ніякого.

Фінлі прочистив горло й розвернуся до неї. Бакстер насупилася на нього.

— Не вірю жодному слову з цього, мила, але нам потрібно знати, щоб розставити все на свої місця, — сказав він.

Бакстер відмовлялася говорити.

— Натан завжди вважав, що це Бен надіслав листа, — сказав Фінлі.

— Якого листа?

— Отого до відділу професійних стандартів, — продовжив Фінлі, — в якому йшлося про його одержимість та неврівноваженість, а ще була порада про його відсторонення.

Фінлі глянув на Бакстер, однак вона навіть не дивилася на нього.

— Коли того листа зачитали в суді, це стало останнім гвіздком у труні, — згадав Сіммонс, виглядаючи надзвичайно стурбованим.

Едмундс дещо згадав і вже листав свій записник. Він почав переповідати.

— 28 червня — охороняв вхід до кімнати для допитів. Підслухав обговорення між мером Тернблом та детективом Вульфом: «— Я розумію. Ви всі просто виконували свою роботу: преса, адвокати, герой, який розтрощив мій зап’ясток і відтягнув від Халіда».

— Це Вульф так сказав? — стурбовано запитав Сіммонс.

— Слово в слово, — сказав Едмундс. — Він назвав трьох із наших жертв перед тим, як ми навіть почали їх шукати.

— Цього недостатньо, — сказала Ваніта.

Едмундс вийшов із конференц-зали та повернувся з першою з архівних коробок з речовими доказами. Він передав кожному колезі потрібні документи, що стосувалися справи, включно з викривальним аркушем на кришці.

— Ви всі пам’ятаєте, як Вульф відреагував на моє відкриття вчора? — запитав Едмундс. — Що ж, у мене ще шість коробок під моїм столом… нашим столом.

— Це все пояснює, — сказала Бакстер. — Очевидно, Вульф налякав убивцю і тепер він себе захищає.

— Я думав про це, але хіба Вульф розповідав хоч щось із цього будь-кому в цій кімнаті? — запитав Едмундс у присутніх.

Ніхто не відповів.

— Я вважаю, що Вульф хотів помсти, справедливості, називайте це як хочете, задля Анабель Адамс, задля її родини, задля самого себе, — почав Едмундс, усе ще складаючи це докупи, навіть коли говорив. — Він відчував, що ані продажність, ані бездіяльність чи опортунізм не будуть спокутувані, поки він проводив час у психіатричній лікарні, а ще одна молода дівчина лежала мертва.