Стівен Кінг - Кінець зміни

Мабуть, Піт має рацію. Але якщо Міс Красиві Сірі Очі налагодилася лізти тією драбиною, про яку думає Піт, то їй на думці, мабуть, менш красиве слово: ябеда.

— Отой Брукс уже вижив із того розуму, який узагалі мав, то з нього вийде дуже зручне відбувайло, коли про це почують журналісти. Ти уявляєш, як вони це подадуть?

Ходжес уявляє, але Піт озвучує:

— У Брукса була нав’язлива ідея, що він такий собі справедливий ангел помсти на ім’я Z-Бой. Ось він сюди прийшов, убив місіс Бабіно, коли вона відчинила двері, потім і дока порішив, коли той вскочив у свій «бумер», щоб тікати. Тоді Брукс поїхав до лікарні й згодував Брейді жменю таблеток з особистої шафи Бабіно. Тут сумніву не може бути, у нього до хріна ліків в аптечці. І, звичайно, до мозкової травматології він міг дістатися без жодних проблем, у нього посвідчення, і він постійно в лікарні уже шість чи сім років, але навіщо ? І що він зробив з тілом Бабіно? Його тут немає.

— Хороше питання.

Піт викладає свою версію:

— Кажуть, Брукс поклав його у свою власну машину і десь завіз — може, кудись у яр чи в дренажний колодязь, може, коли повернувся, нагодувавши Хартсфілда тими таблетками, але чому ж тіло жінки тоді валяється біля дверей? І передусім: чого він сюди повернувся?

— Вони скажуть…

— Авжеж, що він ненормальний! Звичайно, так і скажуть! Це ідеальна відповідь, коли нічого не зрозуміло. А якщо взагалі згадають про Еллертон і Стовер (а скоріш за все, ні!) — то на нього повісять і їх убивство!

Якщо згадають, думає Ходжес, то Ненсі Елдерсон буде свідчити на користь цієї версії, принаймні частково. Бо немає сумніву, що саме Бібліотечний Ел стежив за будинком на Гіллтоп-корті, і вона його бачила.

— От вони Брукса відправлять на просушку, переживуть розповіді в пресі і на тому й зупиняться. Але тут не все так просто, Керме. Тут має бути ще щось. Якщо ти щось знаєш, маєш хоч якусь ниточку, хапайся за неї. Обіцяй, що це зробиш.

Маю, і не одну, думає Ходжес, але ключ — це Бабіно, а Бабіно зник.

— Багато крові в машині?

— Не дуже, але експерти кажуть, що група там така, як у Бабіно. Це ще не остаточно, але… блядь. Маю вже йти. Іззі й один із ВКРів щойно вийшли з задніх дверей. Вони на мене дивляться.

— Добре.

— Зателефонуй мені. Коли щось можу тобі дати, кажи.

— Скажу.

Ходжес завершує розмову і підводить голову, шукаючи очима Холлі, але її немає поруч.

— Білле, — чує він її тихий голос. — Іди сюди!

Здивований, він заходить у свій кабінет і так і завмирає. Джером за столом в обертовому кріслі Ходжеса. Його довгі ноги висунуті далеко під стіл, і він дивиться в «заппіт» Діни Скотт. Очі його широко розплющені, але порожні. Рот відкритий. На нижній губі кілька крапель слини. З маленького динаміка ґаджета лунає мелодійка — але не та, що була ввечері, Ходжес одразу помічає.

— Джероме! — Він робить крок уперед, але не встигає зробити другий, як Холлі хапає його за ремінь. На диво міцно хапає.

— Ні, — каже вона так само тихо. — Його не можна різко будити. Коли з ним отаке, не можна.

— А як?

— Я колись проходила гіпнотерапію, коли мені було трохи за тридцять. У мене були проблеми з… та нехай, не важливо, з чим. Дай-но я спробую.

— Ти впевнена?

Вони дивиться на нього, її обличчя бліде, в очах страх.

— Ні, але так його лишати не можна. Після того, що сталося з Барбарою, не можна!

«Заппіт» в обім’яклих руках Джерома блимає яскраво-синім. Джером не реагує, не моргає, тільки далі дивиться в екран під музику.

Холлі робить один крок, потім другий.

— Джероме!

Відповіді немає.

— Джероме, ти мене чуєш?

— Так, — відповідає Джером, не зводячи очей з екрану.

— Джероме, де ти?

І Джером відповідає:

— На моєму похороні. Туди всі прийшли. Дуже красиво.

Брейді захопився ідеєю самогубств у дванадцятирічному віці, прочитавши «Ворона» — документальний кримінальний роман про масові самогубства сектантів у Джонстауні в Гаяні. Там понад дев’ятсот людей — з них третина діти — померли, випивши соку з ціанідом. Брейді було цікаве, крім приголомшливої кількості загиблих, готування до фінальної оргії. Задовго до того дня, коли цілі родини разом проковтнули отруту і няньки ( справжні! ) за допомогою шприців заливали отруту в роти плачучим немовлятам, Джим Джонс готував своїх послідовників до апофеозу вогняними церемоніями і вечорами самогубств, які він назвав «Білі ночі». Спочатку він навіяв людям параною, а потім зачаровував їх блиском смерті.