Стівен Кінг - Кінець зміни

Ходжес каже:

— Так, мабуть… — просто щоб Піт говорив далі.

Хапає папір, що лежить біля комп’ютера Холлі, і пише «ДРУЖИНУ БАБІНО ВБИТО» великими друкованими літерами, як газетний заголовок. Холлі затуляє рота рукою.

— Поки один з копів викликав кримінальних слідчих, другий почув хропіння нагорі. Як бензопилка на холостому ходу, казав. То вони туди пішли, зброя напоготові, і в одній з трьох гостьових спалень, уяви собі, трьох — будинок нев’їбенно великий — знайшли. Спить якийсь старий пердун. Будять його, і він їм своє ім’я називає — Елвін Брукс.

— Бібліотечний Ел! — вигукує Ходжес. — Із лікарні! Перший «заппіт», який я в житті бачив, мені показав він!

— От він, як є. У нього в кишені сорочки бейдж знайшовся з лікарні Кайнера. І не встигли його спитати, а він і каже, що вбив місіс Бабіно. Стверджує, що зробив це під гіпнозом. То вони його в наручники, ведуть вниз, садять там на диван. Отам ми з Іззі його й побачили, коли за півгодини прибули на місце. Не знаю, що з тим дідом, чи в нього якийсь нервовий зрив, але він десь узагалі не на нашій планеті. Його заносить туди й сюди, а несе таку хрінь, яка на голову не налазить.

Ходжес щось пригадує. Ел казав йому під час одного з візитів до палати Брейді — десь у районі вихідних першого травня 2014 року, певно, що так: «Усе гірше за те, що ви не бачите, чи не так?»

— Так… — здається, Піт дивується. — Щось у такому дусі. І коли Іззі спитала його, хто його загіпнотизував, він сказав, що рибки. Оті, де море красиве.

Тепер Ходжес дещо розуміє.

— У ході подальшого допиту — який проводив я, бо Іззі пішла на кухню спихати там усе з рук, не питаючи мене, — він сказав, що Доктор Z сказав йому, цитую: поставити свій знак. Десять разів, сказав він, — і точно, є десять Z, рахуючи те, що на лобі в покійниці. Я спитав його, чи Доктор Z — це доктор Бабіно, а він каже, що то Брейді Хартсфілд. Бачиш, здуріти можна!

— Атож, — каже Ходжес.

— Питаю, чи він застрелив і доктора Бабіно. А він тільки головою похитав і каже, що хоче спати далі. А тут з кухні вибігає Іззі, аж перекидається — і каже, що шеф Горґан викликав ВКРів, бо доктор Б. — висококласний спеціаліст і розслідувати його справу теж мають висококласні профі, та й двоє з них виявилися в місті, чекали, коли їх викличуть свідчити у справі, чи ж не зручно. Вона мені в очі не дивиться, червоніє вся, а коли я показую на всі боки на оті буквочки й питаю: що, нічого не нагадує? — вона не хоче про це говорити.

Ходжес ніколи ще не чув стільки гніву й розчарування в голосі старого колеги.

— То в мене дзвонить мобільник, і.. пам’ятаєш, коли я на тебе зранку вийшов і сказав, що сказали лікарю перевірити оте, що залишилося в роті в Хартсфілда? Ще до того, як викликали наших експертів?

— Так.

— Ну, мені телефонував доктор Саймонсон, так його звуть. Наші експерти дадуть результат не швидше, ніж за два дні, але Саймонсон усе зробив одразу. У Хартсфілда в роті — поєднання вікодину та амбієну. Ні одне, ні друге Хартсфілду не виписували, а дострибати до найближчої шафочки з ліками і поцупити він навряд чи міг, чи не так?

Ходжес, який уже знає, що давали Брейді проти болю, погоджується, що це малоймовірно.

— Просто зараз Іззі в домі, мабуть, спостерігає збоку і мовчить, поки ВКРи допитують цього Брукса, який божиться, що не міг згадати свого імені, доки йому не нагадали. І називає себе по-іншому: Z-Бой. Просто як у коміксах.

Ходжес міцно, мов двома руками, хапає ручку і знову заголовковими літерами пише на папірцях, а Холлі читає за ним: «БІБЛ. ЕЛ ЗАЛИШИВ ПОВІДОМЛ. ПІД „БЛ. ПАР-КОЮ“».

Холлі дивиться на нього великими очима.

— Якраз перед приїздом ВКРів — а вони, знаєш, дуже швидко прискочили — я спитав Брукса, чи не він убив і Брейді Хартсфілда. А Іззі йому: «Не відповідайте!»

— Що вона сказала?! — вигукує Ходжес. Зараз у його голові ще небагато місця для розуміння, як саме псуються стосунки Піта з напарницею, але він вражений. Адже Іззі — детектив поліції, а не особистий адвокат Ела.

— От саме те, що ти чув. А потім дивиться на мене і каже: «Ти йому права не зачитав». Я озираюся на одного в формі й кажу: «Ви цьому панові права зачитали?» Ну вони, звичайно, кажуть: так. Я дивлюся на Іззі, а вона ще червоніша, ніж була, а не відступається. Каже: «Якщо ми тут облажаємося, то тобі нічого не буде, ти за тиждень уже на пенсії будеш, а мені буде, і неслабо!»

— Ну й оті детективи нагодилися.

— Так, і тепер я тут стирчу, як хуй, у сараї покійної місіс Бабіно, чи що воно таке, сраку відморожую. Найбагатший район міста, Керме, а сиджу в халабуді, холодній, як пряжка на ремені в копача. Не сумніваюся, Іззі теж знає, що я тобі телефоную. Скаржуся любому дядечкові Керміту…