Стівен Кінг - Кінець зміни

Він сам-один спускається ліфтом. У вестибюлі також нікого. Заходить за ріг, підіймає комір дорогого пальта Бабіно, затуляючись від вітру, і пищить електронним замком «бумера» Бабіно. Сідає в машину, заводить її, але лише для того, щоб зігрітися. Перш ніж вирушити до наступного місця призначення, треба зробити ще дещо. Насправді йому не дуже й хочеться це робити, бо, попри всі свої людські гріхи, Бабіно має чудовий гострий розум і більша частина того розуму ще не пошкоджена. Знищити такий інтелект — це вчинити приблизно так само, як оті дурні й забобонні довбойоби з «Ісламської держави», що розбивали молотками на друзки пам’ятки культури й мистецтва, що їх уже неможливо відновити. Але він мусить це зробити. Ризикувати не можна, адже це тіло — також скарб. Так, у Бабіно високуватий тиск і слух трохи впав за останні кілька років, але теніс і походи до лікарняного тренажерного залу двічі на тиждень тримають його м’язи в доволі гарній формі. Серце дає сімдесят ударів на хвилину, не затинається. Не потерпає він ні від ішіасу, ні від подагри, ні від катаракти чи інших неподобств, що мучать багатьох його однолітків.

До того ж гарний лікар зараз йому дуже знадобиться.

Маючи це на думці, Брейді занурюється вглиб і знаходить те, що залишилося від ядра свідомості Фелікса Бабіно — мозку всередині мозку. Ця свідомість уже пошрамована й пошматована за всі попередні відвідини Брейді, але він ще там є, і це ще Бабіно, і він може (хоча б теоретично) перехопити контроль над ситуацією. Але він усе ж тут безпорадний, наче якийсь молюск без мушлі. Тільки ця свідомість нагадує не тіло, а радше густе плетиво світляних дротів.

Не без жалю Брейді хапає їх фантомною рукою і рве.

Ходжес проводить вечір, поволі сьорбаючи йогурт і дивлячись погодний канал. Зимова буря, якій мудрагелі-погодники дали дурнувате ім’я Ежені, продовжує насуватися і очікується в місті колись протягом завтрашнього вечора.

— Важко точніше сказати на цей момент, — каже лисуватий погодник в окулярах до красулі-білявки — погодниці в червоній сукні. — Але на наших дорогах він дасть нове значення виразу «стартостопний рух».

Білявка регоче так, наче колега по метеорологічній справі сказав щось надзвичайно дотепне, — і Ходжес пультом вимикає їх.

От клацалка, думає він, дивлячись на пульт. Запперами їх іще називають. Цілком собі винахід, якщо замислитися. Можна отримати доступ до сотень каналів дистанційно. Навіть не встаючи. Наче сидиш не у власному кріслі, а просто в телевізорі. Чи і там, і там водночас. Просто диво — справді.

Коли він іде до ванни чистити зуби, у нього дзвонить мобільний. Він дивиться на екран і не втримується від сміху, хоча це йому боляче. Зараз він спокійно сидить у власному домі, де текстове повідомлення нікого не стривожить, — а старий колега вирішив зателефонувати.

— Привіт, Піте, приємно знати, що ти мій номер не забув!

Пітові не до жартів.

— Я тобі зараз дещо скажу, Керміте, і якщо ти вирішиш щось із тим робити, то я буду як сержант Шульц в «Героях Хоґана» [41] Телесеріал: дія відбувається в таборі для військовополонених під час ІІ світової війни. Кілька в’язнів-американців на чолі з полковником Хоґаном влаштовують підпільну організацію і беруть участь у партизанській боротьбі. Їм (здебільшого мовчазною згодою) сприяє товстий охоронець сержант Шульц. . Пам’ятаєш такого?

— Ну звичайно. — Ходжес відчуває, що тепер у його животі панує не біль, а хвилювання. Дивно, наскільки вони подібні. — Я ж нічого не знаю.

— Отож. Так має бути, бо, на думку відділення, справу про вбивство Мартіни Стовер і самогубство її матері офіційно закрито. Звичайно, заново її відкривати з огляду на такий збіг обставин ми не будемо — це лежить на поверхні. Тут усе зрозуміло?

— Як Божий день, — погоджується Ходжес. — А який збіг?

— Старша медсестра в мозковій травматології Кайнера минулої ночі вчинила самогубство. Рут Скапеллі.

— Чув, — каже Ходжес.

— Мабуть, під час паломництва до пречудового містера Хартсфілда.

— Атож, — немає необхідності розповідати Пітові, що до пречудового містера Хартсфілда він потрапити не зміг.

— У Скапеллі був такий ігровий ґаджет. «Заппіт». Вочевидь, вона його викинула в смітник перед тим, як спливла кров’ю. Його один експерт знайшов.

— Гм. — Ходжес вертається до вітальні й сідає, скривившись, коли згинається в поясі. — І це ти подумав про збіг?

— Не обов’язково я, — з притиском відповідає Піт.