Стівен Кінг - Кінець зміни

— Ти його в мікрохвильовці нагрій — і ложечку ванільного морозива зверху. Смакота!

— Зважу на таку пораду.

Він не має чого дивуватися, коли Холлі передзвонює через п’ять хвилин із тією інформацією, якої він просив, — Холлі така і є, але він усе одно дивується.

— Боже, Холлі, що, вже?

Навіть не підозрюючи, що повторює слова Фредді Лінклаттер майже точно, Холлі провадить:

— Наступного разу загадай щось складніше. Тобі, мабуть, цікаво буде знати, що «Довколишні» розпалися у 2013 році. Ці бойз-бенди, схоже, довго не тримаються.

— Не тримаються, — каже Ходжес. — Щойно вони починають голитися, маленькі дівчатка втрачають до них інтерес.

— Я б і не подумала, — каже Холлі. — Мені завжди так подобався Біллі Джоел. А ще Майкл Болтон.

Ох ти ж, Холлі, сумно думає Ходжес. І це не вперше.

— Між 2007 і 2012 роками група зробила шість гастролей по всій країні. Спочатку їх спонсорувала фірма «Крупи Шарпа», вони безкоштовні зразки своїх сніданків роздавали на концертах. Останні два — і той, що в «Мінго», теж — спонсорувала «Пепсі».

— «Sunrise Solutions» не було?

— Ні.

— Дякую, Холлі. Завтра побачимося.

— Так. То ти там вечеряєш?

— Та оце сідаю.

— Добре. І постарайся сходити до Барбари до того, як почнеш лікуватися. Їй потрібні дружні обличчя, бо те, що в неї було не так, іще не до кінця минулося. Каже, як слід слимака у голові лишився.

— Подбаю! — каже Ходжес, але цієї обіцянки він дотриматися не зможе.

Ви — Брейді?

Фелікс Бабіно, який іноді називає себе Майроном Закімом, іноді — Доктором Z, посміхається, чуючи таке запитання. Його неголені щоки беруться моторошними складками. Сьогодні в нього на голові замість капелюха-трілбі волохата вушанка, і його сивина неохайно стирчить з-під неї.

Фредді відчуває, що краще б вона ніколи не ставила йому таке запитання, не пускала на поріг, взагалі не чула про нього. Якщо це справді Брейді, то перед нею ходячий будинок з привидами.

— Не питай — і не почуєш неправди! — шкіриться він.

Вона намагається стриматися, але все одно веде далі:

— Бо ви дуже подібно говорите. І отой хак, що його приніс той другий, який мене привів сюди, коли привезли ті коробки… це ж також робота Брейді, щоб мені її не бачити. Його почерк!

— Брейді Хартсфілд — напівкататоник, він ледве ходити може, не те що написати хак для використання на застарілих ігрових пристроях. Деякі з них також виявилися не тільки застарілими, а й бракованими! Я не отримав того, чого хотів, за свої гроші від цих йобаних «Sunrise Solutions», і це мене вибішує по максимуму.

Вибішує по максимуму . Так Брейді весь час казав за їхніх кіберпатрульних часів — зазвичай про шефа чи якогось ідіота-клієнта, який примудрився пролити моко-лате на системний блок.

— Тобі дуже добре платять, Фредді, і в тебе вже майже все. Чому б нам на тому не скінчити?

Він проскакує повз неї, не чекаючи на відповідь, ставить на стіл валізку й відмикає. Дістає звідти конверт, на якому друкованими літерами написані її ініціали — ФЛ. Літери хиляться в лівий бік. Працюючи в «Discount Electronix», вона помічала такий самий нахил літер у заповнених замовленнях. Так писав Брейді.

— Десять тисяч, — каже Доктор Z. — Останній платіж. Тепер до діла.

Фредді тягнеться до конверта.

— Якщо не хочете, можете навіть тут не сидіти. Решта вже робиться майже на автоматі. Наче виставляється будильник.

І якщо ти — справді Брейді, думає вона, то ти й сам можеш. Я це добре вмію, але ти вмів іще краще.

Він дозволяє їй торкнутися конверта, але відсмикує його.

— Я залишуся. Не те що я тобі не довіряю…

Довіряєш, як же, думає Фредді. То й нехай.

Його щоки знову морщаться від вишкіру, який не обіцяє нічого доброго.

— І хтозна. Може, нам пощастить і ми побачимо перший результат.

— Готова закластися, більшість людей, які отримали ті «заппіти», вже їх повикидали. Ну це ж, блін, просто іграшка — а деякі так узагалі не працювали. Як ви казали.

— Хай це вже буде мій клопіт, — каже Доктор Z. Знову його щоки бгаються складками — і знову розрівнюються. Його очі червоні, наче він обкурився. Вона думає, чи спитати його, що вони, власне, роблять, чого він хоче досягти… але вона вже здогадується: а чи треба їй пересвідчуватись, що воно справді так? До того ж коли це і Брейді, то яка з того шкода? У нього сотні ідей — і всі прибацані.

Ну гаразд.

Більшість із них.

Вона перша заходить у кімнату, яка призначалася для другої спальні, а стала її робочим кабінетом, таким електронним прихистком, про який вона завжди мріяла і ніколи не могла собі дозволити, — таку нору, призначення якої Ґлорія з її красою, заразливим сміхом і «людськими навичками» ніколи не могла зрозуміти. Тут підігрів підлоги практично не працює — і градусів на п’ять холодніше, ніж у решті квартири. Комп’ютери не проти. Їм так подобається.