Стівен Кінг - Кінець зміни

— Ну, — каже він. — Роби!

Вона сідає за найновіший стаціонарний «мак» з двадцятисемидюймовою діагоналлю, монітор прокидається, Фредді вводить пароль — випадковий набір цифр. У машині лежить папка, пойменована просто Z, і вона відкриває її другим паролем. Підкаталоги називаються Z-1 і Z-2. Третім паролем вона відкриває Z-2, після чого швидко береться до клавіатури. Доктор Z стоїть за її лівим плечем. Спочатку його присутність її тривожить, але потім вона занурюється у справу і, як завжди, вже нічого не помічає.

Це триває не дуже довго; Доктор Z дав програму, і працювати за нею їй просто завиграшки. Праворуч від комп’ютера на високій полиці стоїть репітер сигналу «Motorola». Коли вона завершує роботу, натиснувши одночасно КОМАНДА і клавішу Z, репітер оживає. Жовтими цяточками висвічується напис: ПОШУК. Він моргає, немов світлофор на порожньому перехресті.

Вони чекають, і Фредді розуміє, що затамувала подих. Вона з силою видихає, на мить надувши худі щоки. Починає вставати, але доктор Z кладе їй руку на плече.

— Даймо йому ще часу.

Вони дають програмі п’ять хвилин, і єдиний звук, який у той час лунає в кімнаті, — тихе гудіння техніки і завивання вітру, що дме зі скрижанілого озера. ПОШУК продовжує блимати.

— Добре, — каже він нарешті. — Я розумів, що великих надій покладати на це не випадає. На все свій слушний час, Фредді. Повернімося до другої кімнати. Там я дам вам остаточний платіж і піду…

Жовтий «ПОШУК» раптово змінюється на зелене «ЗНАЙДЕНО».

— Ось воно! — кричить він. — Ось воно, Фредді! Ось і перший!

Тепер уже всі її сумніви розвіяно. Оцей вигук захвату. Так, це справді Брейді. Він перетворився на живу російську матрьошку, що добре поєднується з цією хутряною шапкою. Якщо зазирнути в Бабіно, там буде Доктор Z. Зазирни в Доктора Z — і там виявиться за пультом Брейді Хартсфілд. Бог знає, як таке може бути, але так воно є…

Зелене «ЗНАЙДЕНО» змінюється на червоне «ЗАВАНТАЖЕННЯ…». Не минає й кількох секунд, як натомість з’являється напис «ВИКОНАНО». Потім репітер знову розпочинає пошук.

— Добре, — каже він. — Я задоволений. Мені час іти. Ніч у мене дуже зайнята, я ще всіх справ не скінчив…

Вона йде за ним до другої кімнати, зачиняючи за собою свою електронну нору. Вона приймає рішення, яке, напевне, вже спізнилося. Щойно він піде, вона вимкне репітер і видалить останню програму. Зробивши це, спакує валізу — і в мотель. Завтра вона їде на хрін з цього міста — і на південь, до Флориди. З неї годі і цього доктора, і його Z-Боя, і середньозахідної зими.

Доктор Z надягає пальто, але замість дверей підходить до вікна.

— Краєвид такий собі, — відзначає він. — Висоток забагато.

— Так, дійсно хріновий.

— А проте все ж кращий за мій, — каже він, не розвертаючись. — Останні п’ять з половиною років я був змушений дивитися на парковку.

Раптово вона відчуває, що досягла межі. Якщо вона бодай шістдесят секунд пробуде з ним в одній кімнаті, у неї почнеться істерика.

— Дайте мені гроші. Дайте їх мені — і пиздуйте, куди хочете. Уже все зроблено.

Він розвертається. У його руці пістолет із коротким дулом, з якого він уже стріляв у дружину Бабіно.

— Правильно, Фредді. Усе вже зроблено!

Вона реагує блискавично — вибиває з його руки зброю, б’є його ногою в пахвину, каратистським ударом шарахає його в потилицю, як Люсі Лью, коли той згинається від болю — і вибігає з дверей, репетуючи на все горло. Оцей уявний відеокліп у повному кольорі й стереозвуку програється в її уяві, поки Фредді стоїть, прикипівши до місця. Пістолет бахає. Вона робить два непевні кроки, налітає на крісло, в якому зазвичай дивиться телевізор, падає на нього і скочується вниз головою на підлогу. Світ темніє й даленіє. Останні її відчуття — тепло від крові у верхній половині тіла і в нижній — від того, що сечовий міхур перестав тримати.

— Ось і фінальний платіж, як обіцяно… — ці слова долинають до неї з далекої далини.

Чорнота поглинає світ. Фредді падає в неї і зникає.

Брейді доволі спокійно стоїть, дивлячись, як з-під неї розтікається кров. Він слухає, як хтось стукає в двері, намагаючись з’ясувати, чи все в квартирі нормально. Чогось особливого той, хто стукає, не чекає, але про всяк випадок краще перевірити.

Минає приблизно півтори хвилини, і він кладе зброю назад у кишеню пальта, поряд із «заппітом». Не може втриматися від того, щоб подивитися на комп’ютерну кімнату перед тим, як іти. Репітер продовжує нескінченний автоматичний пошук. Хай там як, а він здійснив дивовижну подорож. Чим вона скінчиться, передбачити важко, але певні результати точно будуть. І вони, як кислота, роз’їдатимуть старого відставного копа. Помста — дійсно така страва, що її краще споживати холодною.