Стівен Кінг - Кінець зміни

Одного пам’ятного разу, проходячи повз палату Хартсфілда, він почув якийсь звук, прочинив двері й побачив, що жалюзі витанцьовують якийсь маніакальний танок. Це сталося невдовзі після одного з візитів Ходжеса. Це тривало майже тридцять секунд, а потім жалюзі затихли.

Хоча він намагався бути дружнім — а таким він намагався бути з усіма, — Елові не подобалася поведінка Білла Ходжеса. Складалося враження, що цей чоловік насолоджується станом Хартсфілда. Тішиться ним. Ел знав, що Хартсфілд — негідник, який убивав ні в чому не винних людей, але яка, в дідька, різниця, коли чоловіка, котрий робив такі жахливі речі, вже немає? Залишається тільки оболонка — практично лише вона. Ну й що з того, що він уміє торохтіти жалюзі чи воду вмикати-вимикати? Це ж нікому не шкодить.

— Здрастуйте, містере Хартсфілде! — сказав того грудневого вечора Ел. — Я вам дещо приніс. Сподіваюся, ви подивитесь.

Він увімкнув «заппіт» і тицьнув в екран, викликаючи демо «Риболовлі». Почали плавати рибки, залунала мелодія. Як завжди, Ела це заспокоювало, і він на мить задивився, насолоджуючись. Не встиг він розвернути прилад екраном до Хартсфілда, як раптом виявив, що котить бібліотечний візок крилом А — зовсім іншою частиною лікарні.

«Заппіта» як не було.

Це мало б засмутити Ела, але не засмутило. Почувався він цілком добре. Трохи втомлено, трохи складно зібратися з розкиданими думками, а так гарно. Щасливо. Подивився на ліву руку й побачив там велику літеру Z, написану тією ручкою, яку завжди носив у кишені сорочки.

Z — це Z-Бой, подумав він і розсміявся.

Брейді не приймав рішення залізти в Бібліотечного Ела — не минуло й кількох секунд, відколи цей старий хрін подивися на екран у руках, як Брейді вже опинився в ньому. Не було й відчуття, що він прийшов у чужу голову. Тепер це бібліотечне тіло належало Брейді, так, як седан «герц» був його машиною, доки він вважав за потрібне ним кермувати.

Ядро свідомості Бібліотечного Ела залишалося на своєму місці — десь там, — але воно було присутнє лише у вигляді спокійного гудіння: так холодного дня котел у підвалі гуде. Проте він мав доступ до спогадів Елвіна Брукса і його запасів знань. Другого було чималенько, бо до того, як цей чоловік у віці п’ятдесяти п’ятьох років вийшов на пенсію, він працював електриком і прозивався Блискавичним Бруксом, а не Бібліотечним Елом. Якби Брейді мав спаяти будь-яку схему, то він міг би це легко зробити, хоча й усвідомлював, що у власному тілі цю здатність, напевне, втратить.

Думка про тіло пробудила його від задуми, і він нахилився над чоловіком, який лежав у кріслі. Його очі були напівзаплющені й закотилися, так що було видно лише білки. З рота набік вивалився язик. Брейді поклав покручену руку на груди цього чоловіка й відчув, як вони злегка підіймаються, опускаються. Тож із цим усе було нормально, але, Боже, ну й жахливий же вигляд він має. Шкіра й скелет. І це з ним зробив Ходжес.

Він вийшов з палати й пройшовся лікарнею, відчуваючи якусь шалену радість. Він усім усміхався, нічого не міг із цим вдіяти. Із Сейді Макдональд він боявся попалитися. Зараз він теж побоювався, але не так. Так йому було краще. Бібліотечний Ел сидів на ньому туго, мов рукавичка. Проходячи повз Анну Корі, економку крила А, він поцікавився, як її чоловік тримається на радіотерапії. Вона сказала, що Еллісові доволі непогано, наскільки це може бути, і подякувала, що спитав.

У коридорі він поставив візок біля чоловічого туалету і роздивися «заппіт». Щойно подивився на рибок, Брейді зрозумів, що, напевне, відбулося. Ті дурні, які створили цю гру, також, звичайно, випадково, надали їй гіпнотичних властивостей. Сприйнятливі до них не всі, але Брейді гадав, що таких людей чимало, і то не лише ті, в кого бувають невеликі нервові напади, як у Сейді Макдональд.

Він вичитав іще там, у своїй підвальній контрольній кімнаті, що деякі електронні й відеоігри можуть викликати напади чи легкі гіпнотичні стани у цілком нормальних людей, тож виробники змушені писати (тільки дуже дрібним шрифтом) на багатьох інструкціях: не грайте подовгу, не сидіть ближче, ніж у метрі від екрану, не грайте, якщо маєте в анамнезі епілепсію.

Цей ефект самими відеоіграми не обмежувався. Щонайменше один епізод з серіалу про покемонів був одразу заборонений, бо тисячі дітей скаржилися на головні болі, розмитість бачення, нудоту й епілептичні напади. Вину покладали на той момент, де запускають багато ракет, від чого виникає стробоскопічний ефект. Певна комбінація рибок, які плавають, і мелодії працювала десь подібним чином. Брейді дивувався, що компанію, яка виробляла «заппіти», не завалили скаргами. Пізніше він виявив, що скарги таки були, тільки мало. Він дійшов думки, що причин у цього дві. По-перше, тупа гра в рибалочку сама такого ефекту не давала. По-друге, почати з того, що мало хто ті «заппіти» купував. Висловлюючись жаргоном комп’ютерної комерції, вони були «цеглинами».