Стівен Кінг - Кінець зміни

Штовхаючи свій візок, чоловік у тілі Бібліотечного Ела повернувся до палати 217 і поклав «заппіт» на тумбочку — для подальших роздумів і досліджень. Потім (і не без жалю) Брейді залишив тіло Бібліотечного Ела Брукса. На мить відчув запаморочення — і ось він уже дивиться не вниз, а вгору. Брейді було цікаво, що ж станеться далі.

Спочатку Бібліотечний Ел просто стояв на місці, мов не людина, а меблі. Брейді потягнувся до нього невидимою рукою й поплескав по щоці. Потім потягнувся своїм розумом до мозку Ела, очікуючи виявити, що той виявиться закритим, як у сестри Макдональд, щойно вона виходила з гіпнотичного стану.

Але двері були широко прочинені.

Ядро свідомості Ела вже пробудилося, але тепер його стало трохи менше. Брейді подумав, що якусь його частину він випалив своєю присутністю. То й що? Люди, коли п’ють, нищать чимало нервових клітин, але в них іще багато лишається. Це справджується й для Ела. Принаймні поки що.

Брейді побачив Z, яке написав на тильному боці руки Ела, — знічев’я, просто тому, що міг, — і звернувся до нього, не відкриваючи рота.

— Привіт, Z-Бою. Ходи тепер. Виходь. Іди в крило А. Але ти ж нікому не розкажеш, правда?

— Про що? — здивовано спитав Ел.

Брейді кивнув, наскільки в нього це виходило, і посміхнувся, наскільки в нього виходило посміхатися. Йому вже хотілося знову повернутися в Ела. Елове тіло було стареньке, зате працювало.

— Добре, — сказав він Z-Бою. — Про що тут розказувати.

2012 рік перейшов у 2013-й. Брейді втратив інтерес до тренування телекінетичних здібностей. Тепер у цьому не було сенсу, адже в нього був Ел. Щоразу потрапляючи в нього, він тримався дедалі міцніше, контролював краще. Керувати Елом — це як керувати таким дроном, із тих, яких військові випускають стежити за бойовиками в Афгані… щоб потім розбомбити їх на хрін.

Чудово, що й казати.

Одного разу його Z-Бой показав один із «заппітів» детективові на пенсії в надії, що того загіпнотизує демо «Риболовлі». Опинитися всередині Ходжеса було б чудово. Брейді щонайперше взяв би олівець і повиколював би старому копові очі. Але Ходжес тільки глянув на екран та й повернув його Бібліотечному Елові.

Брейді намагався повторити спробу через кілька днів — цього разу з Денізою Вудс, помічницею фізіотерапевта, яка двічі на тиждень приходила в палату тренувати йому руки й ноги. Вона взяла пристрій, коли Z-Бой їй його дав, і дивилася на рибок трохи довше, ніж Ходжес. Щось сталося, тільки цього було ще замало. Намагатися пролізти в її голову — це було приблизно як спробувати пройти крізь міцну гумову діафрагму: вона натягувалася — достатньо, щоб побачити, як Деніза годує омлетом малого сина на високому стільчику, — і одразу виштовхувала його назад.

Вона повернула «заппіт» Z-Бою і сказала:

— Правда, гарненькі рибки. А тепер чого б тобі не порозносити книжки, Еле, а ми б із Брейді попрацювали з оцими впертими колінами?

То он воно що. Не до всіх був такий моментальний доступ, як до Ела, і Брейді мав лише трохи подумати, щоб зрозуміти, в чому річ. Ел мав схильність гіпнотизуватися від демо «Риболовлі», він його багато разів бачив до того, як приніс Брейді «заппіт». Ось у чому суттєвий момент — і це також суттєве розчарування. Брейді уже мислив собі десятки дронів на вибір, але такого він не матиме, якщо не знайде спосіб перепрограмувати «заппіт» і збільшити його гіпнотичну силу. Чи нема такого способу?

Як людина, якій свого часу вже доводилося модифікувати усілякі ґаджети — от хоча б «Річ 1» і «Річ 2», — Брейді вважав, що такий спосіб існує. Адже в «заппіті» є вай-фай, а це найкращий друг хакера. А якщо запрограмувати там який-небудь спалах? Такий стробоскоп, як той, що виносив мізки дітлахам, які дивилися на пуск ракет у «Покемонах»?

Також цей ефект міг слугувати іншій меті. Під час курсу «Комп’ютерінг майбутнього» в окружному коледжі (Хартсфілд його відвідував щойно перед тим, як назавжди покинув навчання) клас Брейді ознайомили з довгою доповіддю ЦРУ, опублікованою в 1995 році й розсекреченою невдовзі після 11 вересня. Називалася вона «Оперативний потенціал передпорогового сприйняття» і пояснювала, як комп’ютери можна програмувати на передання певних повідомлень настільки швидко, що мозок сприйматиме їх не як власне повідомлення, а як свої думки. А що, коли вставити таке повідомлення у стробоскопічний спалах? «СПИ СПОКІЙНО, ВСЕ ДОБРЕ», а може, просто «РОЗСЛАБСЯ». Брейді обмірковував це в поєднанні з гіпнотичним ефектом демо: то мало б бути доволі ефективно. Звичайно, може, він і помиляється, але дав би свою практично непотрібну праву руку на відсіч, щоб дізнатися, що вийде з такого задуму.