Стівен Кінг - Кінець зміни

— Чи могли б ви перевірити, чи справді існує такий список? Зараз, коли ви — старша медсестра.

Вона міркує, потім каже:

— На комп’ютері цього бути не може: занадто легко було б знайти, але Скапеллі тримала парочку тек у шухляді столу чергового, замикала на ключ. Вона була просто асом у стеженні, хто хороший, а хто поганий. Коли я щось знайду, двадцять це вам коштуватиме?

— Якщо вийдете на зв’язок завтра, то всі п’ятдесят. — Ходжес, щоправда, має сумніви, чи згадає вона цю розмову завтра. — Час не жде.

— Якщо існує такий список, то це просто від манічки величі. Бабіно подобається тримати Хартсфілда виключно для себе, коханого.

— Але ви перевірите?

— Атож, чому ні? Я знаю, де вона ховає ключ від замкненої шухляди. Блін, та більшість сестер на поверсі знають. Важко звикнути до думки, що нашої сестри Ретчед уже немає.

Ходжес киває.

— Він речі може пересувати, знаєте? Не торкаючись.

Норма дивиться на нього, вона ставить своїм келихом круглі сліди на столі. Здається, хоче зобразити олімпійські кільця.

— Хартсфілд?

— А то хто ж? Так. Він любить цим сестер лякати. — Вона підіймає голову. — Я п’яна, то скажу вам зараз таке, чого тверезою ніколи б не сказала. Я б хотіла, щоб Бабіно його справді вбив. Просто вколов йому чого-небудь такого отруйненького — і капець. Бо він мене лякає. — Вона замовкає і додає: — І нас усіх теж.

Холлі виходить на особистого помічника Тодда Шнайдера, щойно той збирається все зачиняти і йти. Він каже, що містер Шнайдер буде доступний між пів на дев’яту і дев’ятою завтра. Потім у нього цілий день зустрічі.

Холлі вішає слухавку, умивається в маленькому туалеті, вчергове користується дезодорантом, замикає кабінет і вирушає до Кайнера — саме встигнувши на розпал вечірньої години пік. Тож до лікарні вона доїжджає о шостій: уже майже зовсім темно. Інформатор зазирає у комп’ютер і каже, що Барбара Робінсон лежить у палаті 528 крила В.

— Інтенсивна терапія? — питає Холлі.

— Ні, мем.

— Добре, — каже Холлі і вирушає, клацаючи практичними низькими підборами.

Двері ліфта відчиняються на шостому поверсі — і там саме чекають ліфта батьки Барбари. У Тані в руці мобільний, вона дивиться на Холлі, наче на привида. Джим Робінсон каже:

— Побий мене грім!

Холлі немов трохи зменшується.

— Що? Чому ви на мене так дивитеся? Що не так?

— Та нічого, — каже Таня. — Я просто саме збиралася тобі зателефонувати…

Двері ліфта починають зачинятися. Джим виставляє руку — і вони відчиняються знову. Холлі виходить.

— …щойно ми спустимося до вестибюлю, — закінчує речення Таня і показує на знак на стіні: перекреслений червоною лінією мобільний телефон.

— Мені? Чому? Я думала, в неї лише нога зламана… Тобто я знаю, що зламана нога — це серйозно, звичайно, але…

— Вона притомна, у неї все гаразд, — каже Джим, і вони з Танею перезираються, що може означати: це не зовсім правда. — Перелом доволі чистий, власне, але вони помітили якесь погане забиття в неї на голові й вирішили, що хай вона про всяк випадок тут заночує. Лікар, який вправляв їй ногу, каже: шанси, що вона зможе вже завтра бути вдома, — дев’яносто дев’ять відсотків.

— Перевірили на токсини, — сказала Таня. — Наркотиків не виявили. Я не дивуюся, але все одно це полегшення.

— А що ж не так?

— Та все, — просто каже Таня. Вона здається на десять років старшою порівняно з тим, як Холлі бачила її востаннє. — Мама Гільди Карвер завезла Барб із Гільдою до школи — сьогодні її тиждень — і казала, що Барбара в машині була абсолютно нормальна: трохи тихіша, ніж зазвичай, але загалом усе з нею було добре. Барбара сказала Гільді, що їй треба в туалет, і потім Гільда її не бачила. Каже, що Барб могла вийти крізь одну з бічних дверей спортзалу. Діти ці двері й називають «прогульний вихід».

— А що каже Барбара?

— А вона нічого не хоче нам казати. — Танин голос тремтить, і Джим пригортає її. — Але вона говорить, що скаже тобі. Тому я й хотіла тобі телефонувати. Каже, що зрозумієш її тільки ти.

Холлі повільно йде коридором до палати номер 528, яка в самому кінці. Вона опустила голову і глибоко замислилася — і мало не налітає на чоловіка з візком зачитаних книжок у м’яких палітурках і «кіндлів» з приліпленими під екранами написами: «Власність лікарні ім. Кайнера».

— Вибачте, — каже Холлі. — Не подивилася, куди йду.

— То нічого, — каже Бібліотечний Ел і йде собі далі.

Вона не бачить, що він зупинився й подивився на неї: збирає всі сили для майбутньої розмови. Попереду, вочевидь, емоційна розмова, а такі сцени її завжди жахали. Добре, що вона дуже любить Барбару.