Стівен Кінг - Кінець зміни

— Це ж я мав замовити, — каже Ходжес, сідаючи напроти.

— Не переймайтеся, — каже вона. — Потім за все розрахуєтеся.

— Атож, розрахуюся.

— Бабіно мене б не зміг звільнити чи навіть перевести кудись, коли б хтось побачив нашу розмову й переповів йому, але ускладнити життя він мені міг би непомалу. Я, звичайно, теж трохи могла б йому проблем створити.

— Правда?

— Правда. Думаю, він ставить досліди на вашому товариші Брейді Хартсфілді. Згодовує йому таблетки з Бог знає чим. Коле щось теж. Каже, вітаміни.

Ходжес здивовано дивиться на неї:

— А давно він це робить?

— Кілька років уже. Саме тому Беккі Хелмінгтон перевели в інше відділення. Вона не хотіла виявитися крайньою, якщо Бабіно дасть йому не той вітамін і пацієнт загине.

Приходить офіціантка. Ходжес замовляє кока-колу з вишенькою.

— Колу?! — пирхає Норма. — Ви серйозно? Ви ж великий хлопчик, чого ж?

— Якщо казати про пиття, то я за все своє життя пролив більше, ніж ви випили, зайчику, — каже Ходжес. — А що ж Бабіно, в дідька, задумав?

— Не знаю. — Норма знизує плечима. — Але він — не перший лікар, який експериментує на людині, яка всім до одного місця. Ніколи не чули про експеримент із сифілісом у Таскеґі? Уряд США використовував чотириста чорних чоловіків як лабораторних щурів. Це тривало сорок років, наскільки я знаю, — а з них жоден не в’їхав машиною в натовп беззахисних людей. — Вона криво посміхається до Ходжеса. — Розслідуйте, що робить Бабіно. Створіть йому клопіт. Б’юсь об заклад, вам вдасться!

— Мене наразі цікавить саме Хартсфілд, — каже Ходжес, — але, судячи з того, що ви кажете, я не здивуюся, якщо Бабіно стане, так би мовити, супутньою втратою.

— Тоді супутнім втратам — ура! — У неї виходить щось на зразок «спутімтратм», тож Ходжес робить висновок: Норма п’є вже не першу за цей вечір. Адже він вчився на слідчого.

Коли офіціантка приносить колу, Норма одним духом допиває своє і каже:

— Мені ще раз, а що джентльмен платить, то можна подвійну!

Офіціантка бере її келих і йде. Норма знову перемикається на Ходжеса:

— Ви казали, що у вас є питання. То ну ж бо, питайте, поки я ще можу відповісти. У мене язик уже трохи заплітається, а скоро зовсім заплететься.

— Хто в списку відвідувачів Брейді Хартсфілда?

Норма супить брови:

— Список відвідувачів ? Ви жартуєте? Хто вам сказав, що є такий список?

— Покійна Рут Скапеллі. Це сталося одразу після того, як вона заступила Беккі на посаді старшої. Я їй запропонував п’ятдесят за будь-які чутки про нього — у Беккі була така такса, — а вона повелася так, ніби я їй туфлі обісцяв. І каже: «Вас же навіть немає у списку його відвідувачів!»

— Отаке!

— І от, сьогодні якраз, Бабіно сказав…

— Наплів вам чогось про прокуратуру. Я чула, Білле, я ж там сиділа.

Офіціантка принесла Нормі напій і поставила перед нею, і Ходжес зрозумів, що закінчувати треба швидко, поки жінка не впала йому на вуха з розмовами про все на світі — від неповаги на роботі до сумного й позбавленого любові особистого життя. Коли медсестри п’ють, то міри не знають. Як і копи.

— Ви працювали у «Відрі» весь той час, коли я туди ходив…

— Значно довше. Дванадцять років. — «Днацять»… Вона підіймає свій келих і випиває половину. — А тепер мене підвищили до старшої, принаймні тимчасово. Подвійна відповідальність за ті самі гроші, не сумніваюся.

— Останнім часом нікого з окружної прокуратури не бачили?

— Ні… Спочатку набігла ціла бригада з портфелями, а з ними їхні кишенькові лікарчуки, яким не терпілося оголосити сучого сина осудним, але пішли вони розчаровані: побачили, як він слиниться й ложку не може взяти. Ще кілька разів навідувалися — перевірити, щоразу менше й менше народу з портфелями, але останнім часом не ходили. Поки що, наскільки вони розуміють, він повний овоч. Йому тоді такий тидищ зробили, що вже не отямиться.

— То їм усе одно, — а чого б інакше було? Крім випадкової ретроспективи, коли новин бракує, інтерес до Брейді Хартсфілда впав. Завжди є свіжий труп на дорозі, щоб про нього писати.

— Ви ж знаєте, звісно. — Пасмо волосся падає їй на очі. Норма здмухує його. — Вас хтось намагався зупинити щоразу, коли ви до нього ходили?

Ні, думає Ходжес, але ж він півтора року не заходив.

— Якщо справді є якийсь список відвідувачів…

— То він має бути в Бабіно, а не в прокуратурі. Коли йдеться про Мерседеса-кілера, то прокуратурі як тому солов’ю, Білле…

— Що?

— Та нічого.