Стівен Кінг - Кінець зміни

Ходжес зводиться на ноги і намагається кинутися на Брейді, який знову зібрався підняти автоматичну гвинтівку. Але бігти він не може, хіба що поволі шкандибати.

— Ти заважаєш! — кричить Холлі. — Білле, блін, відійди!

Ходжес падає на коліна й ховає голову. Брейді розвертається і біжить. Лунає постріл з револьвера. З одвірка у футі праворуч від Брейді летять тріски. І він зникає. Відчиняються двері. У будівлю вривається холодне повітря, і вогонь нервово танцює.

— Я промазала! — побивається Холлі. — Я дурна й нікчемна! Дурна й нікчемна!

Вона кидає «вікторі» і дає собі ляпаса.

Ходжес перехоплює її руку до того, як вона вдарить себе вдруге, і опускається на коліна біля неї.

— Ні, ти в нього влучила раз, а то й двічі. Завдяки тобі ми досі живі.

Але наскільки довго? Брейді вибіг з отією чортовою переобладнаною гвинтівкою, у нього може бути ще парочка обойм, і Ходжес розуміє, що про рознесений бетон Брейді не брехав. Йому доводилося бачити, як подібна штурмова гвинтівка — «НК-416» — саме це з бетоном і робить, на приватному стрільбищі в глушині округу Вікторія. Він їздив туди з Пітом, і дорогою назад вони жартували, що було б, якби «НК» було стандартним озброєнням у поліції.

— Що ми робимо? — питає Холлі. — Що ми робимо зараз?

Ходжес бере револьвер і крутить барабан. Лишилося два набої, та й годиться він лише на невеликій відстані. Холлі, як мінімум, контужена, а він узагалі майже нічого не може. Гірка правда така: у них був шанс, але Брейді втік.

Він пригортає її й каже:

— Не знаю.

— Може, нам варто сховатися.

— Не думаю, що це допоможе, — каже він, але не каже чому, і для нього великим полегшенням є те, що вона не питає. Це тому, що в ньому ще залишилося трохи Брейді. Може, це й ненадовго, але принаймні поки що Ходжесові здається, ніби йому в голову вмонтували маячок.

Брейді бреде по кісточки в снігу, його очі розширені — він сам не вірить у те, що сталося. Шістдесятитрирічне серце Бабіно відчайдушно б’ється в грудній клітці. У роті металевий присмак, плече горить, а в голові крутиться одна думка: «Ах ти ж сука, сучара, смердюча суко підколодна, ну чого я тебе не вбив, коли міг?!»

«Заппіту» настав кінець. Старому доброму «заппіту-нуль» — а інших він сюди не взяв. Без нього він не може дістати до розумів тих, у кого ввімкнені «заппіти». Він стоїть і відсапується перед «Головами і шкурами», без пальта, а навколо посилюється завірюха. Ключі від машини Z-Боя досі в його кишені, разом з обоймою до «SCAR», але що з них за користь, із тих ключів? Це корито смердюче і півдороги в гору не проїде зараз перед тим, як зав’язнути.

Я маю їх усунути, думає він, необхідно з ними порахуватися. Та машина, якою Ходжес приїхав сюди, — єдиний вихід звідси, і ключі від неї, певно, або в нього, або в тієї суки. Може, вони й у машині їх залишили, але перевіряти цей шанс я собі дозволити зараз не можу.

До того ж це означатиме залишити їх живими.

Він знає, що робити, і виставляє зброю на «повний автомат». Притуляє приклад «SCAR» до здорового плеча і розпочинає стрілянину, водячи стволом туди-сюди, але зосередившись на великій кімнаті, де залишилися вони.

Постріли освітлюють ніч, і летючий сніг немов перетворюється на низку знімків зі спалахом. Звук черги просто оглушливий. Вікна б’ються і влітають всередину, дошки обшивки кажанами злітають з фасаду. Вхідні двері, які він, утікаючи, причинив, відчиняються щосили всередину, налітають там на стіну і знову зачиняються. На обличчі Бабіно грає вираз радісної ненависті — сама суть Брейді Хартсфілда, — і він не помічає бурчання мотору, не помічає металевого звуку гусениць позаду.

— Лягай! — кричить Ходжес. — Холлі, лягай!

Він не чекає, доки вона сама зробить за його застереженням, а падає, накриваючи її своїм тілом. Над ними у вітальні вирує буря летючих трісок, скалок і шматків каменю з димаря. Від стіни відривається лосяча голова і падає у вогонь. Одне її скляне око розтрощено вінчестеровою кулею, і здається, що лось їм підморгує. Холлі скрикує. З півдюжини пляшок на буфеті вибухають, вивільняючи тяжкий дух бурбону і джину. Одна куля влучає в дровину у вогні — та розпадається на дві, здійнявши вихор іскор.

Будь ласка, хай у нього буде лише одна обойма, благає Ходжес. А якщо він цілитиметься вниз — хай влучить у мене, а не в Холлі. Тільки от куля для вінчестера 38-го калібру тоді прошиє їх обох, він це розуміє.

Стрілянина припиняється. Він перезаряджається чи як? Живий звук чи фанера?