Стивен Кинг - Куджо

Сонце вже повністю вийшло, заливаючи яскравим рожевим світлом касл-рокський пагорб і будинки та вулиці внизу. Промінь упав на гойдалку, на якій він безліч разів катав Теда… Усе, чого він бажав, це знову катати сина на гойдалці і щоб поряд стояла дружина. Вік штовхатиме гойдалку, доки не відлетять руки, якщо Тед захоче.

«Татку, я хочу сонечко, хочу сонечко!»

Голос у голові сповнив душу холодом. То був голос привида.

За хвилину двері знову відчинилися. Мейсен присів поряд і запалив нову цигарку.

— «Твін Сіті Форд» із Саус-Періса, правильно? — уточнив Мейсен.

— Так. У них ми придбали «пінто».

— Я вирішив ризикнути й зателефонував туди. Мені пощастило. Менеджер з обслуговування був уже на місці. Вашого «пінто» там немає і не було. Хто цей тутешній механік?

— Джо Кембер, — відповів Вік. — Напевне, Донна таки вирішила відігнати машину до нього. Спершу не хотіла, бо це дуже далеко, на околиці, а на її дзвінки ніхто не відповідав. Я сказав їй, що, найімовірніше, Кембер удома, просто працює в гаражі. Гараж перероблено з колишнього сараю, тож він не проводив туди телефон. Принаймні коли я був там останній раз, телефону не було.

— Ми перевіримо, містере Трентон, — сказав Мейсен, — та все одно машини там немає.

— Чому?

— Тому що в цьому немає ні крихти логіки, — пояснив Мейсен. — Я був на дев’яносто п’ять відсотків упевнений, що її немає і в Саус-Перісі. Ось дивіться: всі наші попередні висновки поки що не підлягають сумніву. Молодій жінці з дитиною потрібна машина. Припустімо, вона відвезла її у «Твін Сіті Форд», і там сказали, що на ремонт піде кілька днів. Чим вона повернеться назад?

— Вони дадуть їй замінну машину на час ремонту. А якщо ні, то, гадаю, здадуть якусь напрокат за дешевшою ціною.

— Правильно. Прекрасно! То де ж вона?

Вік глянув на під’їзну доріжку, ніби чекав, що там і справді з’явиться автомобіль.

— Викрадати змінну машину в Кемпа причин не більше, ніж викрадати «пінто» вашої дружини, — зауважив Мейсен. — На цій підставі «форд» можна було виключити заздалегідь. Тепер припустімо, що ваша дружина відвозить «пінто» в гараж до цього Кембера. Якщо Кембер дав їй якусь стару розвалюху, щоб мати на чому їздити, доки він полагодить її авто, тоді ми повертаємося туди, звідки прийшли. Де ця розвалюха? Тепер припустімо, що вона пригнала «пінто» до Кембера, а він сказав, що, аби його полагодити, знадобиться деякий час, а іншої машини в нього немає. Тоді ваша дружина телефонує комусь із друзів, і цей друг приїжджає її забрати. Стежите за моєю думкою?

— Так, звичайно.

— То хто ж цей друг? Ви дали нам список, і ми всіх їх попіднімали з ліжок. Це ще щастя, що ми їх застали: літо і все таке. Ніхто з них не казав, що підвозив вашу дружину і сина додому. Ніхто не бачив їх від ранку понеділка.

— Що ж, може, досить нам розводити балаканину? — сказав Вік. — Зателефонуймо до Кембера і дізнаймося напевне.

— Почекаємо до сьомої, — відповів Мейсен. — Залишилося тільки п’ятнадцять хвилин. Дамо йому можливість умитись і трохи прочуматись. Механіки зазвичай рано беруться до роботи. Він же на вільній зайнятості.

Вік знизав плечима. Усі ці дурні роздуми вели в глухий кут. Донна і Тед у Кемпа. Він відчував це всім своїм нутром, так само як знав, що це Кемп розгромив будинок і залишив сперму на їхньому з Донною подружньому ліжку.

— Звичайно, це не обов’язково мав бути друг, — міркував далі Мейсен, неуважно спостерігаючи, як цигарковий дим розвіюється в ранковому повітрі. — Тут можливі безліч варіантів. Вона залишає машину в Кембера і там натрапляє на когось, кого ледве знає, і той чоловік чи жінка пропонує місіс Трентон підкинути її з сином назад до міста. Або ж їх відвіз сам Кембер чи його дружина. До речі, він одружений?

— Так. У нього гарна жінка.

— Це могла бути вона, він чи будь-хто інший. Люди завжди охоче допомагають леді в біді.

— Ви маєте рацію, — погодився Вік, і собі закурюючи.

— Але все це також не має значення. Питання й надалі залишається відкритим. Де довбана машина? Ситуація ж не змінилася. Жінка й дитина лишилися самі. Їй потрібно купувати продукти, їздити на пошту і в хімчистку, вирішувати ще з десяток дрібних справ. Якби чоловік їхав усього на кілька днів чи навіть на тиждень, можна було б спробувати обійтися без авто. Але десять днів чи два тижні… це надто довго в містечку, де є лише одне нещасне таксі. Узяти машину напрокат. У такій ситуації хтось залюбки підігнав би їй машину сюди. Вона могла б зателефонувати в «Герц», чи в «Евіс», чи в «Нешнел» і попрохати доправити авто сюди чи до будинку Кембера. То де ж воно? Я знову повертаюся до того самого. На цьому подвір’ї мусила стояти машина, розумієте?