Мішель Френсіс - Дівчина мого сина

До обіду дівчині стало значно краще. Звісно ж, вона не мала наміру йти до будинку Лаури й підливати блекоти в її чай, однак роздуми стали гарною терапією.

Після обіду вона пішла в магазин, щоб купити складники, необхідні для приготування вечері, а потім почала готувати. Таджин наповнив квартиру ароматом кориці, лаврового листя й кмину, а на столі по-королівському стояла рулада меренги. О пів на сьому Черрі накрила на стіл, і за двадцять хвилин Даніель повернувся додому. Вона чекала, поки він зайде на кухню, і відразу ж зрозуміла, що все зробила правильно. Побачивши сервірований стіл, келихи для вина, столові прибори, Даніель усміхнувся, і це розвіяло прохолоду між ними.

— Що це? — промовив він.

— Мій спосіб вибачитися. За те, що вчора була жалюгідним старим мішком.

— Так, трохи була.

— Гей!

Він виклав ключі та гаманець.

— Я хвилювався. І досі хвилююся. Усе гаразд?

Вона всміхнулася.

— Звісно ж. Як я й сказала, учора в мене був поганий день. Чесно. Ти вже бачив пудинг?

Даніель підійшов, щоб оглянути текучий, присипаний цукровою пудрою десерт із полуничним компотом. Він вмочив туди пальця, і на його обличчі з’явився схвальний вираз.

— Неймовірно.

Зітхнувши з полегшенням від того, що вчорашні проблеми залишилися позаду, Черрі всміхнулася.

— У тебе був гарний день?

— Бачив ангіопластику.

— Це коли відкривають заблоковану артерію?

— Пацієнтові стало помітно краще прямо там, на моїх очах. Кров краще почала циркулювати його тілом, і колір шкіри відразу ж змінився.

— Напевно, неймовірно бачити таке.

— Так. — Він замовк. — Мені сьогодні телефонувала мама. Залишила повідомлення. Уперше за кілька тижнів.

Це було наче ніж у спину, але Черрі опанувала себе. Витягла пакет кускусу й всипала в чашу.

— Мені погано. Не люблю сварки. Мама здавалася змученою.

— Що вона сказала?

— Те ж, що й раніше. Що їй шкода. Хотіла якось залагодити провину.

Черрі байдуже кивнула.

— Для мене це важко, хіба ти цього не бачиш?

— Знаю.

— Мені не подобається, що ви двоє не можете поладнати, — зітхнувши, сказав він. — Моя дівчина та моя мама. Ти мала хоча б підбадьорити мене.

Черрі натягнуто всміхнулася.

— Ми не можемо спробувати все вирішити? І ти ж знаєш, що ми й досі не сказали їй про заручини.

— Ну, звісно ж! Ніщо не зробить мене щасливішою.

— Справді?

— Так. — Вона поцілувала його. — Мене засмучує те, що ми не ладнаємо, а ти опинився між двох вогнів. — Вона розвернулася, щоб відчинити духовку й перевірити таджин, добре знаючи, що залишила Даніеля враженим тим, як легко було її переконати.

Чоловікам подобається безконфліктне життя, і вона знала, що погодилася надто легко й насправді нічого не можна було вирішити. І ніколи не можна буде, але до того часу, поки він це усвідомить і знову почне цю розмову, Черрі сподівалася, що Лаура вже зникне.

— Виглядає смачно, — сказав він, дивлячись на таджин. Він обійняв її та поцілував ззаду в шию. — Дякую, Черрі. Ти неймовірна. Знаю, вона аж ніяк не полегшувала тобі життя, і я ціную те, що ти не тримаєш на неї зла.

— Обережно, гаряче!

— Гадаю, мені слід зустрітися з нею.

Черрі розвернулася.

— Що? Сьогодні?

— Лише на півгодини чи десь так. Після вечері. Це проблема? У неї важкі часи. Ти ж знаєш: розлучення та все інше.

Її накрила хвиля паніки. Останнє, чого вона хотіла, так це щоб Даніель отримав повну історію про те, як Лаура бачилася з Венді.

— Мені… Мені просто не дуже добре, от і все.

— Що сталося?

— Нічого страшного, звичайний головний біль. З учорашнього вечора. — Вона потерла лоба, намагаючись швидко щось придумати. — Не схоже, що він угамувався.

Він трохи почекав, а потім промовив:

— Тобі потрібно сісти. Продовжуй, я лише прийму душ, а потім доїм кускус.

Вона дозволила провести себе у вітальню й всадити на лимонний диван. Щойно він вийшов із кімнати й вона почула шум води, Черрі підвелася. Напруження, знервованість загострилися. Це більше нагадувало, ніби в неї за спиною сидів диявол, і неважливо, як вона сиділа, їй усе одно було не по собі й хотілося втекти. Черрі ввімкнула якусь музику, намагаючись позбутися цього відчуття. Потім знову лягла на диван і заплющила очі, докладаючи всіх зусиль, щоб не думати про дзижчання мухи навколо своєї голови.

— Я думав, у тебе розболілася голова? — У кімнату зайшов Даніель, вбраний у чисту сорочку та джинси, волосся було ще вологе й скуйовджене після душу. За ним зайшов Руфус й стрибав навколо, намагаючись лизнути його ноги.