Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

— Грааль безцінний, — альбінос підбирався ближче. — А тепер віддайте мені наріжний камінь.

— Ви знаєте про наріжний камінь? — здивовано спитав Тібінґ.

— Не має значення, що я знаю. Повільно встаньте і дайте його мені.

— Мені важко підводитись.

— Чудово. Я також не хочу ніяких різких рухів.

Тібінґ потягся правою рукою до однієї зі своїх милиць, переклавши наріжний камінь у ліву. Важко підводячись, він випростався, не випускаючи з руки важкого циліндра і спираючись на одну милицю.

— У вас нічого не вийде, — сказав він ченцеві, коли той потягся до циліндра, — лише для достойників відкриється цей камінь.

«Лише Господь знає, хто є достойником», — подумав Сайлас.

— Він досить важкий, — сказав чоловік на милицях, і його рука затремтіла, — якщо ви не візьмете його негайно, боюся, він може впасти.

Він небезпечно похитнувся.

Сайлас швидко зробив крок, щоб схопити криптекс, і тут чоловік на милицях втратив рівновагу. Милиця ковзнула, більше не підтримуючи його, і він став заточуватися на правий бік. «Ні!» Сайлас кинувся вперед, щоб врятувати безцінну річ, і при цьому опустив дуло пістолета. Але коли чоловік падав на правий бік, його ліва рука відкинулась назад і циліндр випав з його долоні на диван.

Тієї самої миті металева милиця, яка висковзнула з рук чоловіка, несподівано швидко описала в повітрі дугу і вдарила Сайласа по нозі.

Нестерпний біль блискавкою пронизав усе тіло Сайласа, коли милиця поцілила в дошкульне місце, а саме по стегнах, де був його пояс із шипами. Він зігнувся і впав на коліна. І перш ніж зміг підняти пістолет і вистрелити, нога жінки вдарила його в щелепу.

Колле біля під’їзної дороги почув глухий звук пострілу, і це ввело його в паніку. Він зрозумів, що, як і далі буде так стояти, його кар’єра завтра вранці закінчиться.

Поглянувши на металеву браму маєтку, він прийняв рішення:

— Вибивайте її!

У далеких закутках затуманеного розуму Роберта Ленґдона також прозвучав постріл. І вигук болю. Його власний? У потилиці ніби свердлили отвір. А кричали десь поряд.

— Де вас носить? — кричав Тібінґ мажордому, який саме прибіг.

— О, Господи! Що сталося? Я викличу поліцію!

— Ні! Ніякої поліції! Краще допоможіть нам. Дайте щось таке, чим би ми могли зв’язати цього монстра.

— І принесіть льоду, — додала Софі.

Ленґдон знову опам’ятався. Зазвучали голоси. Якийсь рух навколо. Ось він сидить на дивані, Софі прикладає до його голови шматочки льоду. Голова болить. Коли до нього нарешті знову повернувся зір, він побачив перед собою на підлозі якесь тіло. «Це мені ввижається?» Величезний чернець-альбінос лежить зв’язаний, із заліпленим пластиковою стрічкою ротом.

Він обернувся до Софі.

— Хто це? Що сталося?

Звідкись пришкандибав Тібінґ.

— Вас врятував лицар, який вимахував Екскалібуром [34] Легендарний меч короля Артура. , виготовленим «Акме Ортопедик».

— Як це? — Ленґдон зробив спробу сісти.

— Боюся, — сказав Тібінґ, — я щойно продемонстрував вашій дамі переваги мого стану, які завжди недооцінюють.

Ленґдон глянув на ченця, намагаючись второпати, що ж сталося. Його підборіддя було розбито, одяг намок від крові.

— На ньому була волосяниця, — пояснив Тібінґ.

— Що саме?

Тібінґ вказав на просочену кров’ю смужку шкіри з шипами, яка валялася на підлозі.

— Пояс смирення. Він носив його на своїх стегнах. Я вдарив, куди треба.

Ленґдон потер голову. Він знав про пояси смирення.

— А звідки ви… знаєте про таке?

Тібінґ усміхнувся.

— Християнство — це моя сфера зацікавлення, Роберте, і я знаю про існування сект, де носять такі сердечка на рукавах, — він вказав своїм костуром на кров, яка сочилася крізь плащ ченця. — Так, як тут.

— «Opus Dei», — прошепотів Ленґдон, пригадуючи висвітлення в медіа цієї громади, особливо деталі стосовно ритуалів, які виконували найвідданіші члени секти і які в суспільстві вважалися неприйнятними… такі члени, як цей чернець, що зараз лежав перед ними на підлозі.

— Роберте, — сказала Софі, підходячи до дерев’яної коробки, — а це що?

Вона тримала в руці маленьку трояндочку — інкрустацію, яка відлетіла від кришки.

— Вона відкриває напис на коробці. Я думаю, текст міг би розповісти нам, як відкрити наріжний камінь.

До того як Софі й Тібінґ змогли щось вимовити у відповідь, заверещали поліцейські сирени й океан синіх вогнів залив пагорби та почав рухатися під’їзною алеєю. Тібінґ спохмурнів.