Ден Браун - Янголи і демони

Добре. Чиніта ще більше заспокоїлась. Поки що все добре.

Обличчя Ґліка посмутніло.

— Хоч минула ніч була ніччю чудес, вона водночас була й ніччю трагедій. У вчорашньому конфлікті загинуло четверо кардиналів, а також головнокомандувач швейцарської гвардії Оліветті і капітан Рошер. Обоє пішли з життя, виконуючи службові обов’язки. Інші жертви — це Леонардо Ветра, відомий фізик із ЦЕРНу й піонер у технології виробництва антиматерії, а також Максиміліан Колер, директор ЦЕРНу, який, вочевидь, прибув до Ватикану, щоб допомогти врегулювати кризу. Ватикан поки що не назвав офіційної причини смерті містера Колера, але, за попередньою інформацію, він помер через різкого загострення давньої хвороби.

Макрі кивнула. Репортаж ішов досконало. Точнісінько, як вони домовлялись.

— Після вибуху в небі над Ватиканом технологія виробництві антиматерії стала темою номер один у наукових колах. Навколо неї почались гарячі дискусії. У заяві ЦЕРНу, яку сьогодні вранці оприлюднила асистентка містера Колера в Женеві Сильвія Боделок, було сказано, що, попри величезний потенціал антиматерії, рада директорів цієї шановної установи призупиняє всі дослідження в цій сфері до часу, коли можна буде гарантувати більшу безпеку цих технологій.

Прекрасно , подумала Макрі. І на завершення.

— Неможливо не зауважити відсутності сьогодні на наших екранах, — вів далі Ґлік, — Роберта Ленґдона, професора з Гарварда, що прибув до Ватикану вчора, аби поділитися знаннями про ілюмінатів, які могли б допомогти врегулювати кризу. Хоч ми мили вагомі підстави припускати, що містер Ленґдон загинув під час вибуху, пізніше нас повідомили, що його бачили на майдані Святого Петра вже після цього вибуху. Як він там опинився, достеменно не відомо, але працівниця лікарні Тіберіна стверджує, що кілька хвилин за північ містер Ленґдон упав з неба в Тібр; у лікарні йому надали медичну допомогу й відпустили. — Ґлік звів брови. — І якщо це правда... то минула ніч і справді була ніччю чудес.

Чудово! Макрі мимоволі ширбко усміхнулась. Бездоганна кінцівка! Тепер прощайся!

Але Ґлік не думав прощатися. Він витримав паузу і, загадково усміхаючись, підійшов ближче до камери.

— Та перш ніж попрощатися...

Ні!

— ...я хотів би запросити гостя.

Чиніта сторопіла. Гостя? Якого дідька він виробляє?! Які ще можуть бути гості! Прощайся! Утім, вона розуміла, що вже пізно. Ґлік уже оголосив.

— Людина, яку я запросив, — казав Ґлік, — це американець... відомий науковець.

Чиніта не знала, що й думати. Затамувавши подих, вона дивилась, як Ґлік повернувся до невеличкого натовпу, що зібрався довкола нього і жестом підкликав свого гостя. Макрі подумки молилася. Боже, зроби так, щоб це був Роберт Ленґдон... а не якийсь псих, схиблений на ілюмінатах.

Однак коли гість вийшов уперед, у Макрі всередині все похололо. Це був ніякий не Роберт Ленґдон. Поруч із Ґліком стояв лисий чоловік у синіх джинсах і фланелевій сорочці. Він носив окуляри з товстенним склом і спирався на палицю. Макрі стало зле. Псих!

— Дозвольте відрекомендувати, — проголосив Ґлік, — професора університету Де Пола в Чикаго, відомого фахівця з історії Ватикану, доктора Джозефа Ванека.

Чоловік з’явився в камері. Макрі трохи заспокоїлась. Це був не псих; насправді про цього професора вона чула.

— Докторе Ванек, звернувся Ґлік, — ви стверджуєте, що маєте якусь приголомшливу інформацію стосовно минулого конклаву.

— Це правда, — підтвердив Ванек. — Після ночі таких неймовірних сюрпризів важко повірити, що залишилися ще якісь приголомшливі факти... але... — Він замовк.

Ґлік усміхнувся:

— Проте є щось таке, що надає певним подіям несподіваного змісту.

Ванек кивнув:

— Хоч як це дивно звучить, але мені здається, що за останню добу колегія кардиналів, сама того не усвідомлюючи, обрала двох Пап.

Макрі мало не впустила камеру з рук. Ґлік хитро усміхнувся.

— Кажете, двох Пап?

Професор кивнув.

— Передусім мушу сказати, що я все життя вивчаю закони про вибори Папи. Процедури проведення конклаву надзвичайно складні, багато правил тепер забуто або їх уважають застарілими. Того, що я зараз скажу, не знає, мабуть, навіть головний виборець. Згідно з давнім забутим положенням, сформульованим у Romano Pontifici Eligendo, Numero 63... Папу можна обрати не тільки через голосування. Є й інший, не такий раціональний спосіб. Він називається «вибір шляхом одностайного схвалення». — Він помовчав. — Саме це й трапилося минулої ночі.