Ден Браун - Янголи і демони

Мортаті кивнув.

— Іще хвильку. — Він востаннє подивився в саркофаг і підвівся. Повернувся до гвардійців. — Час Його Святості спочити з миром. Він цього заслужив.

Гвардійці підійшли і з величезним зусиллям посунули кришку саркофага назад. З глухим стуком вона стала на місце.

Мортаті йшов сам через двір Борджіа до Сікстинської капели. Свіжий вітерець ворушив краї його мантії. Із папського палацу вийшов один кардинал і наздогнав його.

— Чи можу я мати честь супроводжувати вас на конклав, сеньйоре?

— Це буде честь для мене.

— Сеньйоре, — звернувся кардинал. Він був стурбований. — Кардинали просять у вас пробачення за минулу ніч. Нас засліпило те...

— Прошу вас... — перебив його Мортаті. — Іноді наш розум бачить те, чого прагне серце.

Кардинал довго мовчав. Тоді мовив:

— Вам уже сказали? Ви вже не головний виборець.

— Так, — усміхнувся Мортаті. — Я вдячний Богові за маленькі милості.

— Колегія кардиналів схотіла, щоб ви мали право бути обраним.

— Схоже, милосердя в цій Церкві ще не вмерло.

— Ви мудрий чоловік. Ви добре нами керуватимете.

— Я старий чоловік. Я керуватиму вами недовго.

Обоє розсміялися.

Коли вони дійшли до краю двору Борджіа, кардинал завагався, наче хотів про щось запитати й не наважувався. Він подивився на Мортаті з дивним виразом, неначе йому в серце знову закрався благоговійний страх минулої ночі.

— Ви знаєте, — пошепки запитав він, — що на балконі ми не знайшли жодних останків?

Мортаті усміхнувся.

— Можливо, їх змив дощ.

Кардинал подивився в похмуре небо.

— Так, можливо.

Перед полуднем небо над Римом усе ще вкривали важкі хмари, коли над Сікстинською капелою з’явилися легкі пасма білого диму. Звиваючись, вони здіймались до неба й повільно розсіювались.

Ґюнтер Ґлік стояв на майдані Святого Петра й задумливо дивився на білу хмарку. Останній акт...

Чиніта Макрі підійшла до нього ззаду і, поставивши камеру на плече, сказала:

— Пора.

Ґлік понуро кивнув. Він повернувся до неї, пригладив волосся і глибоко вдихнув. Моя остання передача, подумав. Довкола них зібрався невеличкий натовп.

— Ефір через шістдесят секунд, — оголосила Макрі.

Ґлік глянув через плече на дах Сікстинської капели.

— Можеш захопити дим?

Макрі терпляче кивнула.

— Повір, Ґюнтере, я вмію вибирати ракурс.

Ґлік почувся бовдуром. Ну звичайно, вона вміє. Кадри, що їх Макрі відзняла минулої ночі, мабуть, здобудуть їй Пулітцерівську премію. А от він відзначився... Навіть думати про це не хоті лося. Він був певен, що Бі-бі-сі пошле його під три чорти; тепер їм доведеться відбиватися від позовів з боку кількох впливових суб’єктів... Серед них ЦЕРН і Джордж Буш.

— Ти виглядаєш чудово, — покровительським тоном сказала Макрі, відірвавшись від камери. Здавалося, її щось непокоїть. — Ти не образишся, якщо я тобі щось... — Вона змовкла, не наважуючись договорити.

— Порадиш?

— Я тільки хотіла сказати, що не конче йти зі скандалом, — зітхнула Макрі.

— Знаю, — сказав він. — Ти хочеш простої й швидкої кінцівки.

— Якнайпростішої і якнайшвидшої. Покладаюсь на тебе.

Ґлік усміхнувся. Простої й швидкої кінцівки? Вона що, жартує?

Історія, що почалась минулого вечора, заслуговує значно більшого. Несподіваного повороту. Ще однієї «бомби». Приголомшливої сенсації.

На щастя, таку сенсацію Ґлік уже приготував і тільки чекав відповідного моменту...

— Увага! Ти в ефірі... п’ять... чотири... три...

Чиніта Макрі подивилася в камеру й зауважила у Ґліка в очах лукаві іскорки. Я ненормальна, що дозволила йому вести репортаж, промайнуло в неї в голові. І що я собі думала?

Але міняти щось було пізно. Вони вже були в ефірі.

— Прямий репортаж із Ватикану, — оголосив Ґлік після того, як Макрі дала йому знак. — Я Ґюнтер Ґлік. — Він урочисто подивився в камеру, давши глядачам нагоду помилуватися білим димом, що здіймався над Сікстинською капелою. — Пані й панове, до вашої уваги офіційне повідомлення. Сімдесятидев’ятирічного кардинала Саверіо Мортаті щойно обрали наступним Папою Римським. Ще напередодні конклаву Мортаті не здавався серйозним претендентом, але колегія кардиналів проголосувала за нього одностайно.

Коли Макрі почула цю промову, їй трохи полегшало. Сьогодні Ґлік поводився на диво професійно. Навіть суворо. Уперше в житті Ґлік виглядав і говорив, як справжній репортер.

— Як ми вже повідомляли, — вів далі Ґлік упевненим голосом, — Ватикан поки що не дав жодних офіційних пояснень щодо чудесних подій минулої ночі.