Ден Браун - Янголи і демони

Дякую за те, що завдяки тобі «Код да Вінчі» став таким гучним бестселером. Книжка, яку ти тримаєш у руках, — це передісторія «Коду да Вінчі». У ній описані пригоди Роберта Ленґдона у Ватикані, що трапилися за рік до його доленосних відвідин Лувру.

У романі «Янголи і демони» я вперше створив образ Роберта Ленґдона з його невинною пристрастю до мистецтва, символів, кодів, таємних товариств і сірої зони між добром і злом. Сподіваюся, загадки в «Янголах і демонах» будуть для тебе такими ж захопливими, як приховані коди в картинах да Вінчі. Крім мистецтва, у цій книжці на тебе чекають численні головоломки, маловідомі історичні факти, сенсації й несподівані повороти сюжету.

Щиро надіюсь, що ти читатимеш мій перший роман про Роберта Ленґдона з такою ж насолодою, з якою я його писав.

З найтеплішими побажаннями

У найбільшій у світі науково-дослідній установі — Швейцарському центрі ядерних досліджень (ЦЕРН [1] Conseil Européen pour la Recherche Nucléaire (фр.) (Тут і далі прим, перекл.). ) — недавно було створено перші частинки антиматерії. Антиматерія ідентична з матерією за винятком того, що складається з частинок, чиї електричні заряди протилежні зарядам частинок звичайної матерії.

Антиматерія — найпотужніше з усіх відомих людині джерел енергії. Вона вивільняє енергію зі стовідсотковою ефективністю (коефіцієнт корисної дії ядерного поділу — півтора відсотка). Антиматерія не забруднює й не опромінює довкілля, і лише кілька грамів її могли б живити енергією місто Нью-Йорк цілу добу.

Проте є одне «але»...

Антиматерія дуже нестабільна. Вона вибухає від контакту з чим завгодно... навіть із повітрям. Один грам антиматерії містить стільки ж енергії, скільки й двадцятикілотонна атомна бомба — гака, яку скинули на Хіросіму.

Донедавна антиматерію створювали тільки в дуже малих кількостях (по кілька атомів одночасно). Однак із новим сповільнювачем антипротонів ЦЕРН зробив якісний прорив у цій сфері — новий пристрій обіцяє продукувати антиматерію у значно більших обсягах.

Тривожить одне: невідомо, чи ця надзвичайно нестабільна субстанція врятує світ, чи за її допомогою буде створено найсмертоноснішу зброю на світі?

Усі твори мистецтва, надгробки, підземні ходи й архітектурні споруди в Римі, що згадані в цій книжці, насправді існують, їхнє місцеперебування теж відповідає дійсності. Їх і сьогодні можна побачити у зазначених місцях.

Братство ілюмінатів теж не вигадане.

Фізик Леонардо Ветра почув запах паленого м’яса і зрозумів, що це горить його власне тіло. Із жахом дивився він на темну постать, що нависла над ним.

— Чого вам треба?

— La chiave! — відповів різкий голос. — Пароль!

— Але... я не...

Нападник сильніше притиснув білий розпечений предмет Ветрі до грудей. Зашкварчала, обвуглюючись, шкіра.

— Пароля немає ! — скрикнув Ветра, корчачись від несамовитого болю. Він відчув, що впадає в забуття.

Незнайомець ледь помітно посміхнувся.

— Ne avevo paura. Цього я й боявся.

Ветра з усіх сил намагався не зомліти, але свідомість невблаганно огортала темрява. Втішало одне: нападник у жодному разі не дістане того, по що прийшов. Однак за мить той витягнув ножа й підніс його Ветрі до обличчя. Лезо блиснуло перед самими очима.

— На милість Бога! — закричав Ветра. Але було запізно.

Із вершечка великої піраміди в Ґізі до нього сміється й гукає якась молода жінка.

— Роберте, швидше! Я так і знала, що треба було пошукати собі молодшого чоловіка! — Її усмішка зачаровує.

Він намагається не відставати, але ноги немов налиті свинцем.

— Зачекай, — благає він. — Будь ласка...

Він видирається нагору, в очах темніє. У вухах дзвенить. Я мушу її наздогнати! Знову підводить голову, але жінки уже немає. На її місці стоїть і дивиться на нього, презирливо скрививши губи, якийсь дідуган із гнилими зубами. Не тямлячи себе з горя, він кричить страшним криком, що безліч разів відлунює в пустелі.

Здригнувшись, Роберт Ленґдон прокинувся. На тумбочці біля ліжка дзвонив телефон. Збентежений, він узяв слухавку.