Джон Бакен - Тридцять дев’ять сходин

Я зрозумів, що головні дороги для мене під забороною, і звернув на перший-ліпший путівець. Але рухатися по путівцях без карти непросто — можна випадково потрапити у глухий кут або заїхати на якусь самотню ферму, звалитися у качиний ставок або врізатися у стайню. Таких затримок я дозволити собі не міг. До того ж я почав розуміти, яку дурість зробив, викравши автомобіль. Ця здоровенна зелена бестія стала прикметою, що дозволяла легко відшукати мене на всьому просторі Шотландії. Якби я кинув машину і пішов пішки, її знайшли б за якихось пару годин, і гонитва закінчилася б, навіть не розпочавшись.

Насамперед мені потрібно було дістатися найбезлюдніших місць. Незабаром я виявив одне із них, піднявшись уздовж притоки якоїсь широкої річки і в’їхавши в долину між крутих пагорбів. Звивиста дорога тяглася до перевалу, що виднівся вдалині. Тут дійсно не було ані душі, але дорога могла відвести мене занадто далеко на північ, тому я звернув на схід і покотив розбитим путівцем, поки не натрапив на двоколійну залізничну магістраль. Далеко внизу я побачив ще одну досить широку долину, і мені спало на думку, що на її протилежному боці я, можливо, знайду якийсь самітній заїжджий двір для ночівлі. Наближався вечір, і я був страшенно голодний, оскільки від самого ранку нічого не їв, крім кількох булочок, куплених з візка вуличного торговця.

Тієї ж миті я почув знайомий гул. І що б ви думали? — удалині знову з’явився чортів аероплан, що летів над самою землею приблизно за десять миль південніше. Він стрімко наближався до мене.

У мене вистачило розуму збагнути, що посеред пустки я буду відмінною мішенню для тих, хто перебуває в аероплані, і що моїм єдиним шансом було сховатися під кронами дерев у глибині долини. Я блискавкою помчав униз по схилу, щоразу крутячи головою, аби не випустити з уваги клятий літальний апарат. Незабаром я опинився на дорозі, яка вилася між живоплотами, а далі пірнала у глибоку балку, утворену руслом річки. Потім почалася ділянка, густо заросла великими деревами, і я скинув швидкість.

Зненацька ліворуч почувся сигнал іншого автомобіля, і я зрозумів, на свій жах, що ось-ось порівняюся з воротами, через які приватна дорога виходила на шосе. Мій клаксон видав несамовитий рев, але було занадто пізно. Я вдарив по гальмах, але швидкість була дуже велика, а попереду, навперейми моїй машині, на дорогу викотився інший автомобіль. Ще секунда — і ми б зіткнулися, тому я зробив єдине, що міг: різко звернув у живопліт праворуч, сподіваючись, що за ним виявиться луг або, принаймні, який-небудь чагарник.

Але я помилився. Мій автомобіль пронісся крізь огорожу, як ніж крізь масло, і відразу ж клюнув капотом. Усередині в мене похололо. Зрозумівши, що зараз станеться, я скочив на сидіння, збираючись вистрибнути, але товста гілка глоду підхопила мене під ребра, підняла і втримала у висячому положенні, а купа металу вислизнула з-під мене, підстрибуючи на вибоїнах, пролетіла в повітрі з півсотні футів і з гуркотом звалилася на дно річки.

Я сяк-так звільнився від гілки і зістрибнув прямо в густі зарості кропиви. Коли я підвівся, хтось узяв мене за руку і запитав співчутливим і страшенно переляканим голосом, чи не поранений я.

Переді мною стояв високий молодий чоловік в автомобільних окулярах і шкіряному Ольстері, [30] Довге просторе пальто з поясом. скрушно охаючи і розсипаючись у вибаченнях. Ледь віддихавшись, я зрозумів, що швидше радий події, ніж засмучений нею. Це був найкращий із можливих способів позбутися автомобіля.

— Моя вина, сер, — видавив я нарешті.— Добре ще, що до решти моїх дурощів не додалося вбивство. Це фінал мого шотландського автопробігу, який цілком міг би стати фіналом усього мого життя.

Він вийняв з кишені годинника і глянув на циферблат.

— Ви благородна людина, — сказав він. — Я можу приділити вам чверть години, а мій будинок розташовується за дві хвилини ходи звідси. Я подбаю, аби для вас знайшлися одяг, їжа і нічліг. До речі, де ваші речі? Там, у річці, разом з авто?

— У мене в кишені,— сказав я, показуючи зубну щітку. — Я з колоній. Звик їздити без речей.

— З колоній! — вигукнув він. — Господи, та мені вас сам Бог послав! Скажіть, може, ви, за якимось щасливим випадком, ще й фритредер? [31] Фритредерство (від англ. free trade — вільна торгівля) — напрям в економічній теорії, політиці і господарській практиці, що відстоює свободу торгівлі і невтручання держави у сферу приватного підприємництва.