Джон Бакен - Тридцять дев’ять сходин

Близько восьмої ранку я став свідком прибуття двох констеблів і сержанта. Дотримуючись указівок трактирника, вони закотили свій автомобіль у каретний сарай і увійшли в будинок. Через двадцять хвилин, дивлячись у вікно, я побачив, як з протилежного боку плато наближається другий автомобіль. Він не доїхав до заїжджого двору, а зупинився в гайку за двісті ярдів від готелю. Люди, що сиділи в автомобілі, перш ніж вийти, акуратно розвернули свій екіпаж. За дві-три хвилини почувся скрип жорстви під їхніми кроками.

Мій початковий план полягав у тому, щоб сховатися в спальні і дочекатися розвитку подій. Я збирався зіштовхнути лобами поліцію та інших, куди більш небезпечних переслідувачів, із цього могла би вийти певна користь. Але тепер мені спало на думку дещо краще. Я накидав на аркушику кілька слів подяки юному хазяїну, відчинив вікно і тихо зістрибнув у кущі біля стіни. Ніким не помічений, я перетнув дамбу, проповз берегом струмка, що впадав у річку, і опинився на шосе за гайком. Там стояв автомобіль: зовсім новий, він яскраво блищав на ранковому сонці, але був добряче запилений — точна ознака довгої поїздки. Я завів мотор, стрибнув на місце водія і на пристойній швидкості піднявся на плато.

Звідти дорога майже відразу пірнула вниз, заїжджий двір зник із поля зору. Але мені здалося, що вітер доносить звідти звуки розгніваних голосів.

А тепер уявіть мене за кермом потужного автомобіля, що мчить на повній швидкості вибоїстими рівнинними дорогами сонячним травневим ранком: спочатку я раз у раз озирався і з побоюванням чекав кожного наступного повороту, але потім тільки машинально стежив за дорогою. Усі мої думки були зайняті тим, що я виявив у записнику Скаддера.

Покійний коротун збрехав мені приблизно так само, як я збрехав юному поету-трактирнику. Усі ці вигадки про Балкани, якихось єврейських магнатів, анархістів і конференції при британському міністерстві закордонних справ виявилися балаканиною про людське око, як і Каролідес (утім, не зовсім). Я все поставив на карту, довірившись Скаддеру, і був обдурений. У мене в кишені лежав його записник, який розповів мені дещо зовсім інше; і замість того, щоб дути на воду, обпікшись на молоці, у цю версію я повірив беззастережно.

Навіть сам не знаю чому. Те, що я там виявив, просто не могло бути брехнею, і навіть перша історія Скаддера деякою мірою виявилася правдою — якщо не за суттю, то за духом. П’ятнадцяте червня має стати фатальним днем, днем події куди важливішої, ніж річниця вбивства якогось там італійця. [29] Убивство Джованні Бордова (1474–1497) — першого сина Папи Римського Александра VI і його коханки Ванноцци деї Каттанеї — сталося проти ночі із 13 на 14 червня. Ставки у цій грі були такі високі, що я й не подумав звинуватити Скаддера у бажанні залишити мене за бортом і зірвати куш, діючи сам один. А саме в цьому, як я остаточно переконався, і полягав його намір. Уже в те, що він мені розповів, було досить важко повірити, але правда виявилася настільки неймовірною, що він — людина, яка першою її виявила — побажав володіти нею один, ні з ким не ділячись. Я не звинувачував його. Зрештою, він жив не стільки заради зиску, скільки заради ризику, і сповна заплатив за це.

Уся історія була викладена у вигляді нотаток — як ви розумієте, з прогалинами, які Скаддер збирався заповнити з пам’яті. Крім того, він фіксував джерела своїх відомостей, після чого учиняв з ними незвичайний трюк: привласнював їм числові значення і підводив арифметичний підсумок, що позначав достовірність кожного з фрагментів. Чотири імені, написані друкованими літерами, належали людям, які повідомили йому ті чи інші подробиці; серед них був якийсь Дюкрон, який отримав п’ять балів з п’яти можливих, і ще один, на прізвище Аммерсфоорт, який удостоївся лише трьох. По суті, у записнику не було нічого крім голих фактів, а також однієї дивної фрази в дужках, що повторювалася п’ять-шість разів — «тридцять дев’ять сходин». В останньому випадку, коли ця фраза була використана, вона мала такий вигляд: «Тридцять дев’ять сходин, я порахував їх, — приплив о 10:17 веч.». Про те, що все це означає, я не мав жодного уявлення.

Першим, що я усвідомив із прочитаного, було те, що питання про запобігання війни уже не стоїть. Війна стала невідворотною, як прихід Різдва: за словами Скаддера, це було вирішено ще в лютому 1912 року. Приводом до початку війни мав стати не хто інший, як Каролідес. Його вбивство було намічено на чотирнадцяте червня — дату, яка відстояла від цього травневого ранку на два тижні і чотири дні. Із записів Скаддера я також зрозумів, що вже ніщо на світі не зможе зупинити вбивць. Оповідки про епірську варту, готову здерти шкуру хоч із самого чорта, виявилися пустим блефом.