Теодор Константін - Зірка впаде опівночі

Заставши в кабінеті генерала Попинкаріу начальника другого відділу капітана Георгіу, Смеу Єуджен спершу подумав, що вже одержано нові вказівки з генерального штабу. Ці дві доби, що минули відтоді, як він довідався про плани гітлерівської розвідки, видалися йому вічністю. Виконавши найретельніше всі розпорядження командуючого армії, капітан, однак, не міг заспокоїтися.

Смеу Єуджен, енергійний і здібний офіцер, вільно орієнтувався в будь-якій обстановці. За це його цінували в штабі дивізії. Звикши діяти швидко і безпомилково, він не задовольнився ні заходами, вжитими з наказу генерала, ні своїми власними розпорядженнями.

Про ці сумніви він і розповів начальнику другого відділу.

— Врешті, капітане Георгіу, до чого зводяться всі наші заходи? До простого вичікування. Ми ждемо, поки шпигун виявить себе своїми діями. Але звідки ж нам чекати удару і коли саме? Замість негайних розшуків агента ми спокійнісінько чекаємо. А це так само безглуздо, як укріплювати лінію оборони, не знаючи, звідки нападе ворог, — з фронту, з тилу чи з флангів.

— До певної міри ти маєш рацію. Але загалом помиляєшся, недооцінюючи вжиті нами заходи. Крім того, не забувай, що й ми, працівники другого відділу, не байдикуємо. Звичайно, поки що похвалитися чимось не можемо. Ця справа розшуків дуже марудна. Проте я певен, що ми викриємо ворожого розвідника. Тут тільки нетреба поспішати…

Розуміючи, що викрити агента абверу буде нелегко, капітан Смеу зовсім не поділяв оптимізму начальника другого відділу. З чого ж йому починати? Адже шпигуном може виявитись будь-який офіцер, унтер-офіцер чи навіть писар штабу. Почавши підозрювати всіх шифрувальників, він заклопотано думав, хто з них ворожий розвідник чи хоч його спільник. Уважно прислухався до їхніх слів, пильно стежив за кожним рухом чи жестом.

Поки не знав, що в їхньому штабі ховається шпигун, Смеу повністю довіряв своїм хлопцям і пишався ними, бо ті ще жодного разу не підвели його. Навпаки, начальник шифрувальної служби «Орла» частенько хвалив капітана за їхні радіограми. Крім того, Смеу Єуджен вважав, що він чудово знає своїх підлеглих і кожному може дати докладну характеристику. Одних він любив, інших лише цінував. Та й хлопці, в свою чергу, поважали його. І ніхто з них не викликав у нього раніше якоїсь підозри.

А от зараз його довір'я розвіялось. Начальник шифрувального відділу став дуже обережним і підозрілим. Допускаючи когось до машини, ні на мить не зводив з нього очей, хоч був певний, що така пильність зовсім недоречна. Сам ховав машину в сейф, щоразу залишаючи якусь приміту, щоб другого дня перевірити чи не нишпорив там хтось без нього.

Відколи почув про гітлерівського агента, навіть уночі не мав спокою. Часто прокидався, наляканий жахливими снами, і, швиденько одягнувшись, біг до штабу, щоб подивитись на сейф. А вранці розшукував капітана Георгіу.

— Що нового, Георгіу? — похапливо запитував у нього.

— Поки що нічого!

— А генеральний штаб?..

— Мовчить!

— Ну й марудяться ж там! А ти чекай. Обридло вже!

— Я ж казав, що ми не сидимо без діла, — зневажливо відповів капітан Георгіу. — Не думай, що цей горішок так легко розкусити. На жаль, я не Шерлок Холмс.

«Ех, скоріше б уже одержати нові розпорядження генерального штабу», — думав капітан, невдоволений словами начальника другого відділу. Та йому й справді було чого сердитись. Безмежна самовпевненість і надмірна гордість капітана Георгіу повністю визначали як його поведінку, так і вдачу, хоч жоден факт життя не давав йому права зневажливо ставитись до інших.

Нічим не примітний юнак з дуже посередніми здібностями, він ледве закінчив військовий ліцей, здобувши звання молодшого лейтенанта. Саме тому й дістав призначення у гарнізон невеличкого містечка. Але молодший лейтенант Георгіу мав одну рису, яку відкрив у собі трохи пізніше, — юначу вроду. Високий, широкоплечий, ставний офіцерик гордовито походжав містечковими вулицями, видзвонюючи острогами. У широкому доломані артилериста він скидався на актора в ролі молодого командира.

Жінки закохувалися в нього без кінця. Завдяки їхній протекції Георгіу переходив з гарнізону в гарнізон, аж поки не опинився в Бухаресті. Тут теж одна жіночка, якась молода генеральша, влаштувала його у військову академію, потурбувавшись і про те, щоб він її успішно закінчив.

Війна застала Георгіу капітаном у штабі. Але, не відзначившись раніше, він не показав себе й у воєнні роки. Завжди тримався осторонь великих подій. А втім, йому довго щастило — в житті не зустрічалось особливих труднощів. Розшуки агента абверу по суті було першим важким завданням, з яким він зіткнувся… Звістку про те, що їм посилають на поміч людину, він сприйняв досить холодно. Таким чином посланець генерального штабу став антипатичним йому ще задовго до своєї появи в штабі дивізії.