Андрей Гуляшки - Пригода опівночі. Однієї дощової осені

Ця дивна пригода почалася так.

27 серпня близько дев'ятої години ранку Смолянське управління передало в ефір коротку зашифровану радіограму. А через кілька хвилин начальник відділу Державної безпеки полковник Ванов уже читав її текст:

«Вакцина, надіслана Центром, не діє. Весь прикордонний район від Доспата до Смоляна, кілометрів на тридцять, охоплений ящуром. Хвороба швидко поширюється на північ. Віруси не втрачають інтенсивності. Становище загрозливе».

Полковник прочитав ще раз радіограму, підкреслив червоним олівцем фразу «Вакцина, надіслана Центром, не діє», посидів нерухомо кілька хвилин, відкинувшись на спинку стільця, потім підвівся і, занепокоєний, почав ходити по кабінету, ворушачи губами і хмурячи брови.

Що б це могло означати: «Вакцина, надіслана Центром, не діє»? Ванов вийняв з шухляди письмового стола папку листування з Смолянським управлінням і стоячи почав перегортати стислі резюме повідомлень:

«17 серпня. Триград. Раптова поява ящура великої інтенсивності. Масові і одночасні захворювання в напрямах південь — північ. Жителі прикордонних селищ стурбовані».

Слова «одночасні» і «південь — північ» було підкреслено жирними червоними лініями.

«18 серпня. Тільки за одну добу зараза охопила райони Доспата, Борино, Ликіте. Прикордонний район блоковано. Встановлено повний карантин і припинено рух по шляхах».

«19 серпня. Масові захворювання в районі Девіна».

«20 серпня. Ящур в усьому Смолянському краї».

«23 серпня. Нічого втішного. Вжиті заходи не дають позитивних наслідків. Хвороба посувається до рівнини».

Тут же лежало і два розпорядження — міністра землеробства та міністра внутрішніх справ. Попереджаючи, що лихо може перерости в загальнодержавну небезпеку, міністр внутрішніх справ вимагав від прикордонних військ, органів Державної безпеки і санітарних властей вжити негайних заходів щодо локалізації хвороби і виявлення шкідників, які таємно переносять через кордон і поширюють отруйні віруси.

Ванов перечитав повідомлення, можливо, в двадцятий раз і, насупившись, знову почав ходити по освітленому сонцем кабінету. Він міркував так: органи Державної безпеки, звичайно, повинні знайти руки, які розпалюють вогнища пожежі, але завдання Центру локалізувати і знищити хворобу. Тоді чому ж вакцина не діє?

Він попросив телефоністку зв'язати його з лікарем Світозаром Подгоровим, директором Центру по боротьбі з інфекційними захворюваннями. Полковник знав його давно і тому одразу ж заговорив з ним на «ти».

— Слухай, друже, — почав він, намагаючись говорити зовсім спокійно. — Ти можеш сказати, яке сьогодні число?

— Двадцять сьоме серпня, — неквапливо і байдуже відповів лікар.

— Так, — полковник проковтнув слину і облизав губи. — Тиждень тому ти запевнив мене, що твої люди за якихось п'ять-шість днів ліквідують епідемію ящура біля кордону. Пам'ятаєш?

— Виявилося, що віруси дуже стійкі, — відповів лікар.

— Тоді якому ж богові служить твоя вакцина? — скипів полковник Ванов. — Ти ж клявся, що це не вакцина, а еліксир!

— По-перше, — сказав лікар, — вакцина не моя. Я не маю честі бути її винахідником. По-друге, вона виготовлена на фармацевтичних заводах Німецької Демократичної Республіки, доставлена на замовлення нашого уряду і прийнята спеціальною комісією, призначеною наказом міністра. Усе це треба мати на увазі, коли справа стосується цієї вакцини. І, по-третє…

— По-третє, — перервав його Ванов, — я хочу знати, Державна безпека хоче знати, чому ця доброякісна вакцина, прийнята спеціальною комісією, не діє? Чому вона не створює імунітету? Я прошу пояснити мені цей незначний факт. І чекатиму відповіді найпізніше до обіду. — Він помовчав якусь мить. Лікар також мовчав. — До обіду, зрозумів? — повторив полковник і з досадою кинув телефонну трубку.

Потім погасив недокурену цигарку, здув сірий попіл, що впав на папку з Смолянською справою, і натиснув кнопку дзвоника.

У дверях виструнчився черговий лейтенант.