Теодор Константін - Зірка впаде опівночі

Павлопол віддав честь і вийшов. Генерал підвівся, заклав руки за спину і, глибоко замислившись, почав ходити по кімнаті. І раптом він зупинився перед картою.

— Повернімось, панове, до нашої попередньої розмови. Отже, ворог має фальшиві відомості, нібито ми найближчими днями розпочинаємо на цій ділянці фронту великий наступ. Щоб відбити наш удар, гітлерівці спішно перекидають сюди свої війська. Ми ще не знаємо напевне, чому вони вирішили утримати це заглиблення навіть під загрозою оточення з флангів. Тут можна зробити два припущення: або фашисти готують контрнаступ, або, що є більш ймовірним, вони не можуть відтягти свої війська через відсутність на нових рубежах природних захисних пунктів. Справді, погляньте-но на карту. Перед їхнім правим флангом річка. Лівий німецький фланг зайняв вигідну оборону на цьому горбі. А позаду в них немає жодного зручного в стратегічному відношенні рубежа. Отже, коли ворог відступить тут, то він зможе зайняти оборону лише за двадцять або тридцять кілометрів на захід від своїх флангів. У такому разі лінія фронту випрямиться в інший бік. Зараз гітлерівські війська заглиблені в наші позиції, а коли фашисти відступлять, наша армія вклиниться в їхню оборону. Можна думати, що ворог, нехтуючи небезпекою з флангів, а точніше — зважаючи на вигоди зайнятої зараз місцевості, вирішив будь-що відбити нашу атаку. Не відаючи, чому фашисти намагаються утримати своє заглиблення, ми також не певні, що нам пощастило ввести їх в оману. І от для того, щоб гітлерівці повірили в це, вам і треба заворушитись. Іншими словами, ви мусите розпочати невеличку атаку. Час виступу буде повідомлено окремо.

— І атакувати доведеться тільки нам? — якось глухо запитав генерал Попинкаріу.

— У бій піде й кавалерійська дивізія.

— Ви говорили ще про якусь дивізію, яка залишається в резерві. Чи можемо ми розраховувати на її підтримку в разі ворожого контрнаступу?

— Ні! Ця дивізія зробить невеличкий перехід. Від сьогоднішньої ночі вона просуватиметься у ваш бік, щоб її помітили німці. Завтра вдень дивізія рухатиметься в тому ж напрямку. Але ввечері зовсім зникне, тільки на цей раз уже непомітно для фашистів. Можливо, що наступного ранку ви й підете в наступ. Хочу вам повідомити, що артпідготовку підтримають радянські «катюші». Це ще більш переконає гітлерівців у правдивості одержаних ними відомостей.

— У першу мить так воно й буде! Але як тільки фашисти зрозуміють, що їх обдурено, вони відразу підкинуть кілька батальйонів з резерву і розгромлять нас ущент, — зауважив Попинкаріу, не поділяючи захоплення генерала Войнеску.

— Вони не встигнуть цього зробити, бо майже водночас радянські війська розпочнуть справжній наступ на правому фланзі. І гітлерівцям доведеться тоді відступити, щоб уникнути повного оточення. Ну, ось тепер вам відомий весь план наших спільних дій. Невже ви ще сумніваєтесь?

Генерал Попинкаріу посміхнувся:

— Ні! Коли радянські частини вдарять по їхньому правому флангу, то німці, безперечно, залишать свої позиції, як би вони не були укріплені.

— І ще ось що, Попинкаріу. Потрібно взяти кількох «язиків». Я вже не раз просив вас…

— Пробували, пане генерал, але нічого не виходить. Уже пообіцяв і винагороду: відпустку додому. Хлопці стараються. Однак німці зараз дуже обережні. Ніяк не даються в руки.

— А мені вкрай потрібен «язик». Дістаньте хоч з-під землі.

— Постараємось, пане генерал.

— Неодмінно. Повернувшись до дивізії, відразу зберіть командирів і повідомте їм наш план. Зверніть їхню увагу на те, що наступні дві ночі на передовій мусить бути помітне переміщення частин. Ворог повинен повірити, що до вас прибуває поповнення.

Після цих слів командуючий підвівся, — нарада закінчилась. Генерал Попинкаріу і підполковник Барбат встали й собі.

— Панове, я не кажу вам на добраніч, а бажаю всіляких успіхів. Цієї ночі ви ще мусите попрацювати.

Дійшовши до дверей, вони відразу обернулися, почувши голос командуючого.

— Забув, генерале, сказати… — мовив Войнеску. — Ваше повідомлення про знищення батареї я вивчив досить уважно. Звичайно, ворог мав точні відомості. Вам треба встановити, чи не агент, про якого повідомляє нам генеральний штаб, передав їх фашистам.

— Дуже можливо. У мене теж з'явилася така думка. Я накажу другому відділу відновити слідство.

Генерал Войнеску схвально хитнув головою, а потім подзвонив, викликаючи ад'ютанта.

Попинкаріу і його начальник штабу залишили кабінет командуючого, а через кілька хвилин — і командний пост. Ніч була темна-темна, а тому водій, вибравшись на покопирсане снарядами шосе, вів машину дуже обережно.