Теодор Константін - Зірка впаде опівночі

— Не бійся, Некулаю! Не святі горшки ліплять.

— Правда?

— Що там говорити. Ти народився, щоб працювати радіотелеграфістом!'

— Хай тебе бог береже, пане сержант!

Некулай посидів трошки, а потім вийшов, ще раз подякувавши радистам за науку.

В той час, як Телимбу успішно складав на радіостанції екзамен, в кабінеті начальника другого відділу сиділи капітан Георгіу та Уля і уважно прислухались до розмови радистів.

— Ну, що ви зараз скажете, пане капітан? Правда, майстерно грає, — знову не стримався Михай, хвалячи акторський хист агента абверу.

— Це справді чудовий артист. Жаль тільки, що його здібності служать ворожій справі.

В цю мить виразно почувся голос сержанта Пелімару.

— Ти весь час вистукував «К-Р-К, К-Р-К».

— Бідолаха дивується, не підозріваючи, що ординарець вибиває позивні, — посміхнувся якось дивно Уля Михай.

— Невже? — долинуло з апарата наївне запитання Некулая Телимбу.

— Ви тільки послухайте, пане капітан. Як простодушно вимовляє оце «невже»! Хіба можна після цього сумніватися в його щирості? Я певен, що зараз він передасть якесь повідомлення.

І дійсно, Некулай, цокаючи нібито випадкові літери, вистукав фразу: «Зірка впаде опівночі». Капітан Георгіу здивовано зиркнув на Улю:

— Що це таке? Ти тут щось розумієш?

— Авжеж! — посміхнувся Михай.

— Ну?

— Це значить, пане капітан, що опівночі відбудеться остання дія. Інакше кажучи, вони вирішили діяти цієї ночі. А втім, це підтверджує своєю поведінкою і мій приятель, управитель. Коли я сказав, що зайду до нього після десятої години, щоб посидіти і вволю наговоритися, він, приймаючи мене завжди в будь-яку пору, цього разу відмовив. Послався на нездужання…

— Зірка впаде опівночі! — повторив начальник другого відділу, замислено дивлячись у вікно. — Безперечно, ці слова не можуть означати нічого іншого. Некулай настільки впевнений в успіхові операції, що навіть не зашифрував свого повідомлення.

— Хай тепер пошкодує.

— Що ти гадаєш робити?

— Зараз не можу нічого сказати. Мушу з'ясувати ще кілька питань. Не пізніше як через годину повідомлю свій план. А вам доведеться доповісти про все генералові: хочу заручитися його згодою. Однак, що я мав у вас запитати? Ага! Яке зараз становище на фронті?

— У нас?

— Звичайно!

— Нічого особливого. Сидимо тихо, німці також. Боюсь тільки, щоб не звалилась якась несподіванка вночі.

— Можу вас запевнити, що сьогодні буде спокійно. Абвер подбає, щоб саме цієї ночі на фронті було тихо. На мою думку, роботу в канцелярії слід закінчити раніше. Особливо в третьому відділі, де писарі дуже засиджуються.

— Це ми можемо зробити.

— От і чудово. Навіщо випробовувати терпіння шпигунів? Треба мати на увазі, що між ними є й жінка, а ви самі знаєте, які в жінок делікатні нерви. Та зрештою признаюся щиро, і мені не хочеться довго чекати по опівночі. Якщо вони вирішили діяти саме в цю пору, то давайте ж допоможемо їм. Чи не так?

— Звичайно! — відповів сміючись капітан Георгіу.

— Знаєте що? Нам потрібна буде поміч молодшого лейтенанта Параскивеску та лейтенанта Тимплару. Якої ви думки про них?

— Це чудові офіцери!..

— А якби довелось вибирати між ними?

— Звичайно, я зупинився б на Параскивеску. Він розумніший, більш розважний, холоднокровний і досить-таки ініціативний.

— В такому разі, доручимо йому найважче. Ви ж уже переконалися, що Некулай дуже небезпечний тип.

— Не турбуйся, Параскивеску скрутить його.

— Ну, гаразд.

Почувся стукіт у двері. Капітан вимкнув мікрофон.

— Заходь!

В дверях показалась голова молодшого лейтенанта Параскивеску.

— Пане капітан, з вами хоче говорити пан лейтенант Тимплару.

— Запрошуй його!

— Здрастуйте, пане капітан!

— Що трапилось, Тимплару?

— Маю важливе повідомлення, пане капітан.

— Я слухаю тебе.

— Але ж воно секретне, пане капітан.

Капітан Георгіу переглянувся з Михаєм. Той дав зрозуміти, що йому теж треба послухати.

— Можеш говорити, Тимплару! З завтрашнього дня Уля працюватиме в другому відділі.

— Пане капітан, я прийшов повідомити вам дві новини. Але не знаю, з якої починати…

— З тієї, яка здається тобі менш важливою.

— От у цьому й уся трудність. На мій погляд, вони обидві важливі.

— Тоді починай з якої хочеш.

— Пане капітан, мої люди не хочуть вартувати на шостому номері.

— А де цей пост?

— Біля мисливського павільйону.

— Що ж їх там лякає?

— Вони бояться русалки, що плаває по ставку.