Безперечно, якби солдат-зв'язківець чи сержант Пелімару придивились до нового апарата, то помітили б цей мікрофон. Але жоден з них не виявив такої цікавості.
Другий мікрофон було встановлено в кабінеті капітана Георгіу. І через годину Уля, на веселому обличчі якого світилася радість, що проведений в бібліотеці час цього разу не пропав марне, а також начальник другого відділу розважливо слухали все, що відбувалося на радіостанції.
Мікрофон передавав найменший шум, не тільки цокання маніпулятора чи скрип стільця, на якому сидів черговий радист, а навіть те, як на незастеленій лавці перевертався з боку на бік хтось з радіотелеграфістів.
— Ну, що скажете, пане капітан? — вдоволено спитав Уля.
— Мікрофон працює чудово.
— Якщо Некулай Телимбу спробує щось передати, ми зразу й почуємо.
— Врешті-решт, колись таки зважиться.
— Не виключна можливість, що це станеться сьогодні.
— Ти так думаєш?
— Майже певен. Зараз я вийду на півгодини. Маю ще кілька невідкладних справ. А потім мене ніхто й не вижене з вашого кабінету. Дуже хочеться трошки порозмовляти з управителем. Аж сміх бере, коли подумаю, що він вважає мене справжнім дурнем, який задарма постачає йому різні відомості. Якщо до телеграфістів зайде Некулай, пошліть когось за мною.
Починало сутеніти, коли в двері радіостанції просунув голову Телимбу.
— Можна? — спитав він з властивою йому несміливістю.
— Заходь, Некулай! — ввічливо запросив його сержант Пелімару. Виспавшись після обіду, він був у хорошому настрої.
— Здрастуйте, пане сержант. Доброго вам вечора!
— Здоров, Некулай! Ну, що там чувати? — поцікавився Пелімару.
— Та нічого. Я прийшов на урок.
— Це ми знаємо. Ідеш сюди задля власних справ. Інакше навіть не привітався б, — пожартував сержант.
— Як ви, пане сержант, можете таке думати про мене? — оборонявся ординарець.
— Та вже відомо, Некулаю. Ось я запитав тебе про новини. А ти відповів, що нема нічого. Так я тобі й повірив. Хіба буває щось таке, чого ординарці не знають?
— Звідки ж я, нещасний, можу щось знати?
— Ну, це вже мені не подобається зовсім. Удаєш з себе дурника… Хочеш мене запевнити, що, коли ти ввечері стягаєш своєму капітанові чоботи або зливаєш йому на руки, він не розповідає, що нового відбулося в світі?
— Можливо, інші пани офіцери й розказують. А мій капітан зовсім інша людина. Не скажу, що він погано ставиться до мене. Але розмову заводить тільки тоді, коли йому щось потрібно. Їй-богу, правда. Жаль, пане сержант, що ти розсердився на мене… саме сьогодні.
— А скажи, будь ласка, що за свято сьогодні? Наскільки я знаю, не великдень, не різдво, не святого Некулая.
Телимбу присів на лавку, дуже збентежений. М'яв у руках пілотку і краєчком ока зиркав то на одного, то на другого радиста.
— Чому ти мовчиш, Некулай? Може, сьогодні свято, якого ми не знаємо?
— Ні, пане сержант.
— Тоді в чому ж річ?
— Хочу здавати вам «ікзамен». Ось вистукаю всі букви, без жодної помилки.
— Та невже?
— От побачиш, пане сержант.
— Ей, Некулай, якщо зумієш це, то одержиш від мене пачку тютюну. Але коли помилишся більше трьох разів, тоді віддаси мені свій. Згода?
— Так, пане сержант.
Радисти зраділи з нагоди повеселитися. Всі були певні, що Телимбу програє. Щоправда, ординарець уже вивчив кілька літер, але простукати всю азбуку йому не пощастить.
— Слухай, Некулай, якщо ти впораєшся, то матимеш і від мене пачку тютюну, — додав ще хтось з хлопців.
— Постараюсь.
— Коли ж помилишся, то втратиш дві пачки тютюну. Подумай добре, Некулай.
— Та що мені думати. Б'юсь об заклад, і все!..
— Гаразд, Некулай! Йди до маніпулятора.
Телимбу, який, здавалося, тільки цього й чекав, кинувся до апарата. Погладив його, потім поплював собі на руки.
Радіотелеграфісти зареготали.
— Навіщо плювати на долоні? Ти ж не до дров ідеш. Тут потрібен лише один палець.
Некулай, якого, здавалось, здивував їхній регіт, наївно відповів:
— Так я вже звик робити перед якоюсь роботою. А цокати на радіо в сто разів важче, ніж колоти дрова. Скільки я попотів, поки вивчив ці бісові літери. Мабуть, легше було б наколоти підводу дров.
Радисти знову вибухнули сміхом.
— Сміливіше, Некулай! Ну, починай!
— Ось зараз, пане сержант. Буква «а» — ті-та-а. Добре, пане сержант?
— Поки що так, Некулай!
— Буква «б»: та-а — ті-ті-ті; літера «в»: ті-та-а — та-а; «г»: та-а — та-а — ті.
Некулай вистукав без помилки аж до «і».
— Ну, Некулай! Давай далі! Якщо стукатимеш так до кінця, то дві пачки тютюну будуть твоїми.
Читать дальше