Теодор Константін - Зірка впаде опівночі

Боярин не встиг і вистрілити. Його відразу схопили, зв'язали руки й ноги, ще й рот заткнули кляпом. А потім почали нишпорити по коморах та світлицях. Ватажок, наче нехтуючи цим заняттям, одразу ж подався до спальні боярина, дуже легко орієнтуючись у розташуванні кімнат. А забігши туди, зрозумів, що красуня втекла. Раптом помітив білу постать, яка скрадалась поміж деревами парку. Стрельнувши вгору, вистрибнув і собі через вікно, помчав навздогін. Нещасна дівчина збагнула, що її переслідують, і побігла ще швидше. Однак сили почали скоро зраджувати їй, а розбійник вже зовсім близько. І в цю останню мить вона побачила недалеко, всього за кілька кроків, ставок. Його спокійне плесо виблискувало на місяці, наче срібна таця. Вирішивши краще вмерти, аніж потрапити в руки розбійника живою, дівчина зібрала всю волю, щоб добігти до берега, і стрімголов кинулась у глибінь. Пірнула, вода ще раз виштовхнула її, а потім назавжди сховала в своїх хвилях.

Ватажок устиг тільки побачити над водою її руку, якою Розика силкувалася за щось вхопитися. Коли хвилі розійшлися на тому місці, де потонула дівчина, він повернувся в будинок і протяжно свиснув. Вся ватага вмить зібралася біля нього. Забравши здобич, грабіжники скочили в сідла і сховались у нічній темряві.

З тих пір ніхто вже не нападав на замки та на проїжджих. Розбійники зникли безслідно, наче їх ніколи й не було в цих краях. Солдати марне розшукували якихось слідів по гаях та лісах.

Петру Петре голосно позіхнув:

— Котра там година, пане капрал?

— Та хвилин через двадцять треба будити хлопців на другу зміну.

— Тоді я й закінчу свою розповідь, вже небагато зосталося… Значить, розбійники зникли, а боярин так і залишився зв'язаним із кляпом у роті. Він не міг навіть поворухнутися. Лежав немічний і з страхом думав про свою Розику. А через якийсь час двері відчинилися, і він побачив дружину. Глянула вона на нього очима, повними сліз, взяла ножа і порізала мотузки. І думаєте, він хоч подякував або поцікавився, чи не поглумилися з неї розбійники? Де там! Миттю побіг до спальні, голосно гукаючи: «Де ти, Розико?»

Рвучи в безнадії на собі волосся, шукав дівчину по всьому будинку. Нишпорили всюди й слуги, але Розики ніде не було. Вважаючи, що його кохану викрали розбійники, боярин попросив допомоги у влади, пообіцявши велику нагороду тому, хто знайде її живою. І лише через тиждень натрапили на труп: кілька батраків закинули у став невід і вийняли з води набрякле, общипане рибами тіло. Довідавшись про це, боярин побілів, як стіна, але не сплакнув і не вимовив ні слова.

Другого дня після похорону наказав слугам приготуватися до тривалої подорожі. Він виїхав у чужі краї, навіть не попрощавшись з своєю жінкою, і більше не повертався. А сама бояриня через рік померла від сухот. Перед смертю написала чоловікові листа, признавшись, що то вона очолила ватагу розбійників і колошкала багатіїв, завдаючи великого клопоту владі. А зробила це для того, щоб ввести в оману людей і помститися коханці, не викликавши ні в кого підозри. Згодом зуміла напасти й на замок. Та полюбовниця покарала сама себе, кинувшись у став. Закінчуючи листа, благала простити їй, бо й вона простила йому колишнє зло та всілякі женихання.

Як бачиш, пане капрал, важку трагедію розповів мені сьогодні управитель. Тільки, на диво, ця історія має ще й додаток. Старий каже, що після того, як знайшли тіло дівчини, на ставу почала з'являтися русалка. Ніби плавала вона, трохи виринувши з води, не то риба, не то жінка. Дехто з сторожів присягався йому, що інколи чув її плач, такий жалібний, аж серце краялося од жалю. Відтоді минуло чимало років, бояринові кості давно вже зогнили в землі. І тільки русалка час від часу з'являється ще на ставку. Її бачили всі слуги графа. Управитель запевняв, що й він одного разу дуже налякався, угледівши русалку. Правда це чи вигадка, я не знаю. Продаю за те, за що купив, як кажуть у нас в селі, пане капрал.

Закінчивши розповідь, Петру Петре голосно позіхнув і бухнув на широке ліжко поруч інших солдатів.

Змінний капрал, приголомшений такою трагічною розв'язкою, мовив зітхаючи:

— Нещасна дівчина! Загинула зовсім молодою!

— Поплатилась життям за свій гріх, — повчально додав Петру Петре.

Капрал хотів заперечити йому, але, глянувши на годинник, вирішив будити вартових другої зміни.

Саме про цю історію наполегливо думав Марин Приколе, походжаючи біля мисливського павільйону. Найбільше його вразило те, що полюбовниця після смерті стала русалкою. Марин був гуцулом, а горяни особливо забобонні люди. Отже, цілком зрозуміло, що ця пригода дуже схвилювала Прикопе. Адже він і сам цілісіньку ніч міг би переповідати дивовижні історії про русалок, привидів та чарівниць.